для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

І як таких назвати?


І як таких назвати?
Вони не можуть спланувати свій сімейний бюджет, але краще за главу Нацбанку розбираються у фінансах. Вони не можуть налагодити відносини з сусідом, але краще за МЗС знають, як вирішити питання з кремлівським скаженим. Вони не можуть спланувати вихідний, але краще за главу Генштабу знають, як треба наступати. Вони не знають, хто сцить у ліфті, але чітко знають, хто замовив Гандзюк. Вони всім будинком не здатні вирішити проблеми безпеки, чистоти і комфорту, але краще за всіх знають, як треба керувати державою. Тим більш вони не здатні створити політичну силу, яка б відстоювала їхні суспільні інтереси, але їх чуби тріщать від з'ясування, який пан краще. При загальній згоді, що всі вони однакові. Ось такий парадокс.
 
Політика цікавить їх не як боротьба класів і соціальних груп, а як вистава. Вони дивляться не вганяючі у сон пленарні засідання парламенту, а скандальні ток-шоу з фальшивими "експертами", змаганням в риториці, товкопицями і скандалами. Їх займає не статистика та звіти, а те, що вони здатні здужати - "Вечірній квартал". Вони не можуть відокремити актора від його ролі, відрізнити персону від його пародії, і перетворюють своє життя в балаган. І мою, на жаль, теж.
 
Вони не готові обговорювати ані програмні установки кандидатів, ані їх реальні дії. Навряд чи хто з них скаже, як той чи інший кандидат або партія голосували за той чи інший закон. І як вони виконали свої передвиборчі декларації. Для них політик - не інструмент, а персона. А вибори - щось на кшталт конкурсу краси і аукціону щедрот. Замість того, аби обговорювати роботу політичного авто, вони самовіддано обговорюють особисті якості, багатства, витівки і проколи водія. Їхній ідеал - білявий стрункий бомж-невдаха з політичним досвідом Черчілля, благородством де Голля і щедрістю Мадуро. Який має зконати з голоду до кінця своєї каденції.
 
Їх не хвилює становлення держави, їх хвилює фабрика в Липецьку. Їх не тішать мільярди, відсуджені у Газпрому, їх обурюють преміальні адвокатам, який виграли цей процес. Їх не турбує підйом економіки, їх турбують евробляхі та чорний контрабас. Їх не цікавить наповнення бюджету, їх цікавлять високі пенсії в збанкрутілій державі, що знаходиться в стані війни. І долар по 8. І газ попійсят.
 
Вони не знають і знати не хочуть ані вже прийнятих законів, ані законопроектів. Але готові рвати горлянку, захоплено повторюючи запущені 9-м управлінням ФСБ брехливі коментарі, тлумачення, фейки і явні марення. Вони так й не позбулися царизму. Усе хороше, що відбувається в країні, робиться само собою, а в усьому поганому винен особисто президент. А хто в цьому сумнівається, чи недостатньо вправно сере на нього - ті "порохоботи". Це у них типу нового клейма. Раніше були "самостійники" і "свідомі".
 
Вони мовчать, коли вбивають Аміну, але волають, коли вбивають Бузину. Для них ворог не Кремлі, а на Банковій. Не той, хто хоче знищити Україну, а хто намагається її врятувати. Для них головне - не перемога над ворогом, а імпічмент президенту. Для них радісно чути не про успіхи країни, а про її трагедії. Вони люблять себе в Україні, а не Україну в собі.
 
Вони чути не хочуть про законність і залучення інвестицій, вони хочуть почути, що Ахметов сидить. Вони не бажають керованості держави, вони бажають махновщину. Їм плювати на зростання добробуту, вони жадають бачити палаючу Конча-Заспу. Вони не хочуть роботи, вони хочуть халяви. І більшовизму. Ось відберемо, поділимо, відразу розбагатіємо!
Їм не потрібен спокій на вулицях, їм потрібні розстріли державних установ. Як у Лугандоні.
Їм не потрібна Україна, їм потрібно, щоб Порошенко уклав мир. "Русскій міръ", щоб ви розуміли. Іншого просто не може буде.
 
Їм не потрібна ефективність, їм потрібні ефект, кураж і самомилування. Замість усунення чиновника з посади - нічим не загрозлива йому "сміттяна відставка", замість обґрунтованої критики конкретних дій - картинний удар з ноги, замість судового розгляду - геройське обливання зеленкою. Матюкнулись й гордо пішли. Всі задоволені. Перші радіють бурхливо - своїй помсті й завзятості, другі тихо і скромно - своїй фактичній безкарності. Революція вирує. Все змінює так кардинально, що залишається без змін. Гра в чотири руки триває.
 
Замість системної роботи - псевдомайдани. Замість творення - скандали. Замість вирішення проблеми - срач. Замість продуктивної діяльність - пшик. Ось вони провели галасливий мітинг проти олігархії. Олігархи одразу злякалися, заплакали і втекли. Ні? Ма, тре було хресним ходом пройти, тоді б вже точно допомогло.
 
Вже 27 років хом'ячки завзято скачуть в колесі і плачуть, що нічого не змінюється. Що скрізь суцільна зрада і безглуздя. А винні в цьому Президент, Уряд та Верховна рада, куди знайти гідних людей у ​​них ну ніяк не виходить.
І я анітрохи не здивований, чому це так.
© hozar [05.11.2018] | Переглядів: 2769

2 3 4 5
 Рейтинг: 36.9/38

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook