Своє сьогоднішнє імхо поділю на кілька частин.
Спершу пропоную схилити голоову перед тими українцями, які загинули в різні роки, виборюючи незалежність і віддати шану тим, хто дожив до цього дня. Одним з таких та символом нескореності для мене є пан Мирослав Симчич, який за свої переконання відбув понад тридцять років ув'язнення.
На жаль наша держава
не поспішає визнати його оособистий подвиг.
Хочу віддати шану воїнам АТО (ССО), які боронять Україну сьогодні, віддаючи все найдорожче, поклонитися у ніжки добровольцям та волонтерам, які зробили усе що змогли для порятунку держави. Тож Слава Україні та її Героям слава!
Далі без патетики, хоча й не без історичних екскурсів. Про парад. В принципі я за таке дійство. Я за те, щоб Парадом Перемоги по Хрещатику пройшли усі, хто був причетним до її здійснення, якщо це буде можливим фізично. В кожному випадку щось подібне колись станеться.
Сталін був параноїком, але не ідіотом і тому у листопаді 1941 року провів військовий парад, з якого його учасники та військова техніка відправлялллися прямо на фронт, а не з фронту на парад, як зараз:
Ще одна причина чому мені не подобається сьогоднішня воєнізована вистава, так це тому, що у ній немає гострої необхідності (а коштує вона чимало і потрачені кошти можна було б використати куди краще, хоча б на допомогу ветеранам-інвалідам чи на реально військові цілі) і тому що на 905 відсотків задумана як передвиборче піар-дійство.
Хтось вирішить що я замахуюсь на святе, оскільки написане мною мало б означати, що я проти того аби ветерани АТО пройшли Хрещатиком. Зовсім ні. Я дуже навіть "ЗА". Просто слід не забувати, що їх використовують у якості ширми.
Справжнім гротеском звісно було б, якби в парадних колонах пройшли усі прокурори, судді, есбеушники, які налівачили собі УБД. Вони - теж ветерани. Перша моя рефлексія на слово ветеран така:
То був рік десь 1973 чи біля того. 9 травня, на міському кладовищі у військовому меморіалі тлуми люду, бухає військовий оркестр. Я йду невеличкою доріжкою кладовища в сторону "параду". На гробці сидить пОстарший чоловік і наодинці плаче. Підходжу і запитую,- Чого плачете, дядьку? - Ходи, малий, щось покажу. Дядько дістає з внутрішньої кишені піджака зжовтілий складений трикутником аркуш паперу, розкладає його і подає мені. -Читай. Я читаю: "Сообщаем вам, что боец Красной Армии ..... (ім'я я забув) Соколовский пал смертью храбрых...." -То моя "похоронка", то я воював, то мене контуженого закопали і відправили родині цю "похоронку". А я вижив.... А плачу я, малий, тому, що мене на парад не кличуть, а серед тих, кого вшановують, хіба один є, котрий справді воював. Все, біжи собі. Отакі у мене спогади, а історія має властивість повторюватися. Тому - кому парад, а кому буф.
А ще вірша я приніс від Ігоря Цирульникова, відомого на ДД, як Віолончеліст:
О ПАРАДАХ И ПРОТЕЗАХ
Чтоб не рисоваться голым задом,
штопаем портки свои опять,
да пугаем Путина парадом…
Ну, а чем ещё его пугать?!
А Серёга полз из Иловайска
на культях в родимое село…
Но ему, стыдливо пряча глазки,
ни одно хуйло не помогло…
Дескать, на лечение не хватит
нам бюджета целого села!
Так что полз бы ты к премьер-министру, братик.
Может, кинут… С барского стола…
Но и в золочёных кабинетах
не нашёл он денег на протез.
Обещали, через годик где-то
выручить районный их «собес».
В вышиванках, в жёлто-синих лентах
празднует страна свой Юбилей!
Тут и дифирамбы президента
несусветной мудрости своей!
Тут и гимны!.. И салюты в небо!..
Лозунги, цветы… И каждый рад
выбрать, между зрелищем и хлебом,
зрелище - торжественный парад!
А Серёга едет в электричке
весь разочарованный, и злой…
Отбивая о пол, по-привычке,
«Let it be» фантомною ногой….
Но не о протезе думал парень,
а о дефиле бронемашин…
Там ему всего ведро соляры
до «зелёнки» не хватило, блин…
………………………………………………………
Гвардия шагает… Чётко… В ногу….
Техника колоннами идёт…
Странный он какой-то, тот Серёга…
Видно, нихера не патриот.
З дрібних подій. Гугл подарував нам до свята гарну заставочку. Лишу її тут на пам'ять:
І насамкінець про зрадойобів. Не про зрадофілів, а саме про зрадойобів. Ніби образливий термін подарували нам мокшанські "патріоти"-пецелизи. Не розуміючи ніфіга в українських нормах словотворення. Пояснюю на прикладах: Крутивус -той хто крутить вуса, Торбокрад - той хто краде торби, Вернидуб - силач який вивертає дуби, і насамкінець, Зрадойоб - той, хто зрадників "стосує".
Так що усіх зі святом! Приємних вихідних. Ваш Зрадойоб Євген.
