Встать, суд ідьот.
Люди врізнобій піднімаються. Людей не так і багато. Час копання картоплі. Але журналістів є доволі й вони час від час збуджуются.
На місці підсудних сидить усміхнена добре вгодована жінка й час від часу кидає присутнім факи й показує язик.
- Підсудна Пуля, навіщо ви хотіли зруйнувати купол Верховного Сенату?
- Пане суддя, ні в якому разі я не хотіла поцілити в купол. То народне надбання й історичний артефакт. Я хотіла з бузинової пукалки пульнути в люстру. Але ні в якому разі не в купол.
На обличчі в судді виникло здивування:
- Для чого? Для чого вам здалася та люстра?
- Люстра б упала і таким чином пройшла б швидка гуманна люстрація, про яку так довго і вперто говорять більшовики...тьху, пардон, не більшовики, а...ну тобто всі говорять.
- І що? А потім - що?
- Ну а потім - реставрація. Спочатку - люстри. Ну й куполу. А потім - країни.
Журналісти активно почали тарабанити пальцями по своїм айпадам.
Пуля кинула чергового фака і вчергове показала журналістам язика.
Потім вона стала у повен зріст і з серйозним виразом на обличчі заспівала російською, але на мелодію "Тихо над річкою":
 
Люстра шикарная, люстра хрустальная
Радость в ваш дом принесёт
И сказкой роскошной, музыкой бальной
Настроенью подарит полёт!

 
В залі стало тихо, як у залі Верховного Сенату під час канікул. Хтось тихо пропубнів собі під носа "Добре, що тута не люстри, а лампочки".
 
* ЛЮ́СТРА, и, жін. Підвісний освітлювальний прилад, що має кілька джерел світла (свічок, електроламп) і оздоблену арматуру. Люстри, золото, срібло... Так і сяє все, так і сяє... (Степан Васильченко, I, 1959, 107); Величезні люстри звисають звідти [з стелі] на ланцюгах просто над головами дядьків — розкішні, блискучі, мов із чистої річкової криги (Олесь Гончар, II, 1959, 176);  * У порівняннях. Сонце — мов люстра, повішена в небі, — грало, підвісками блискало, геть кришталем вигравало... (Павло Тичина, I, 1957, 270) (словник української мови)