Оце кажуть, що в статті про воротаря Лоріса Каріуса (нім. Loris Sven Karius; нар. 22 червня 1993 року, Біберах-на-Рісе, Баден-Вюртемберг, Німеччина) в британській Вікіпедії, після поразки Ліверпуля якісь дотепники дописали:"Народився із кривими руками."
Сльоз на фіналі було пролито не менше, ніж випито пива.
Першим заплакав Мохаммед Салах (42 000 000 Євро) після руколомства суперником, а далі почалося...
Ридали індивідуально, командно та цілими фанзонами...

Мені здається, що якщо бабцям, які ще дивляться сльозогінні серіали, пивоварні компанії пояснять правила гри у футбол та видаватимуть для них якусь правильно акцентовану газету, то свою звичку до регулярних сльозопускань вони перенесуть із мильних опер до перегляду футбольних трагедій під пиво із скигликами, до тренувань своєї пам'яті на лавках під під'їздами турнірними таблицями та подробицями особистого життя футболістів, і все це звісно під пиво.
Компанії почнуть розміщувати в телевізійних трансляціях матчів та по периметру поля рекламу ліків від болю у попереку й тиску, рекламу цифрового телебачення, опозиційногоблокумосковськогопатріархатуолегаляшка...
Футболістам будуть доплачувати за плач на полі та сентиментальності в особистому житті, ридаючий тренер стане нормою, власник клуба із вологими очами стандартом.
Футбол і рекламу будуть дивитися і плакати всі разом - старі й малі, жінки й чоловіки, родинами, а потім почнуть й потихеньку грати - бабця у воротах, дідусь із татом, як і у житті, у глухому захисті, жінка у нападі, діти на лаві запасних, але чистенькі, нагодовані та без гаджетів у руках.
 
Світ зміниться на краще, й сказано буде колись в якійсь черговій мутній книзі:"Спочатку була Сльоза Мохаммеда Салаха, й мав він жінку Магі та доньку Мекку, названу на честь міста, в якому сталося перше откровення Корана. Мохаммед Салах був мусульманіном й часто відзначав свої голи виконанням суджуду..."
Тож ці сльози треба тільки навчитись продавати.
 
Серіали та серії чемпіонатів - різниці більше немає.
Футболісти теж плачуть.
 
P.S. Дурдом мертвий.