«Был бы человек хороший, а статью подберем!» Цей основоположний принцип радянських професіоналів від юстиції явно не втратив актуальності. Однак, професіонали вже не ті. З’їздились, спились, скурвились. (потрібне підкреслити). І ніяк тепер не можуть, бідолахи, для хорошої людини придумати хорошу статтю. Щоб точно відповідала. Щоб напевно. З гарантією.
 
Ну от, взяли Луценка. Накатали сім томів з приводу його бійки з Черновецьким  та польотами у власних цілях на службових літаках (Драйзер плаче!), а толку – зеро. Суд взяв та визнав незаконним порушення кримінальної справи проти Луценка. Ну йоли-пали! Скільки раз я буду Вам, Вікторе Івановичу, давати безплатні поради? Обридло чесслово! Останній раз! Останній раз вчу, за якою статтею можна нафіг закрити всіх цих Луценків, Жваній, Гриценків та інших бандитів, яким, безумовно, тюрми.
 
Отже. Стосовно Луценка Юрія Віталійовича, Жванії Давида Важаєвича, Тимошенко Юлії Володимирівни, Гриценка Анатолія Володимировича та інших (список сформувати), хто порушує громадянський спокій в Україні, загрожує конституційному процесу,  семимильному поступу країни туди-сюди на місці і взагалі не розуміє основ державної політики, можна порушити кримінальну справу за ознаками злочинів передбачених ст. 341 КК України – «Замах на захоплення будівель чи споруд, які забезпечують діяльність державної влади» , ст. 293. «Групове порушення громадського порядку», Стаття 344. «Втручання у діяльність державного діяча», ст. 346. «Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча». Ось! І тепер цих жужиків можна крутити на всю котушку!  
 

 
«А коли ті всі злочини вони вчиняли?» - спитаєте ви. А я вам скажу! У листопаді 2004 – го року. Намагались захоплювати Луценко та інші польові командири будівлі, які забезпечують діяльність державної влади? Так! Порушували громадський порядок разом з групою осіб, десь так приблизно, у п’ятсот тисяч чоловік? Так! Та ще й перешкоджали транспортному рухові! Втручались вони у діяльність державних діячів: Януковича В.Ф. (прем’єр-міністр України, 2003-2004рр., 2006-2007рр.), Кучми Л.Д. (Президент України 1994 – 2004рр., голова спостережної Ради Національного університету ім.Шевченка, 2008р.), міністрів кабінету міністрів України, працівників Адміністрації Президента України? Безумовно! Нагло і цинічно! Бідного Толстоухова ледь насмерть не оглушили барабанами! Погрожували вони насильством державним і громадським діячам? Так, так і ще раз так! «Кучму – геть!», -  хто кричав? «Бандитам тюрми», - хто казав? Це яким бандитам? Віктору Федоровичу Януковичу? Ринату Леонідовичу Ахметову? Борису Вікторовичу Колесникову? Сергію Васильовичу Ківалову? Та це ж поважні люди! Видатні громадські і політичні діячі! Нагороджені орденами та грамотами Президентом України Ющенком В.А.! На кого дзявкали, шавки?! Як посміли! Люди порядні, у краватках ходять! А їх у тюрми?!  
 
І от за цими статтями їх і закривати. Всіх. Підряд. Женю Червоненка можна тіки не трогать, бо дуже вже він хороший. Всьо зразу понімає, сабака. І нічо не каже. Не те що Жванія – шакал! Ти йому тіки чу-чуть намікаєш, нащот язика примкнути, а він тут же! Ну тут же і вивалює всьо, шо знає. І знає, сука, багато.  Грузін, бля...
 
А от  статтю 353. «Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи», Вам Вікторе Івановичу, я б радив притримати. В шухлядку покласти. Це у нас хай полежить. Єсть один такий, що прийняв присягу на Євангелії ще не ставши президентом... Єсть. І укази видавав ще до інавгурації. Пам’ятаєте Вікторе Івановичу? А-а-а! По очах бачу – не забули...
 
І взагалі, кричати – не наш метод. Ми ж не екстремісти. Демократія – не вседозволеність! Я, у Шустера на «Свободі» послухав, оно, центрового Кріля. І, хотя, я нічо не поняв з того шо він говорив (він сильно умнО рассуждає – куда там всяким Гриценкам!), но таке склалось у мене враження, шо всі хароші люди і Данєцкі і Закарпатські і даже Толік Кінах з Людою Супрун повинні об’єднатися навколо центра. А по центру має буть цей, ну, замєнітєль факсімілє, фамілія у нього ще така, діоксинова... А і ну його – не вспомню. Так от об’єднавшись навколо цього самого центру можна, даже, і  подумать про якусь стабільність, а, може, даже, і справедливість...
 

 
А вона, справедливість тобто, уже починає торжествувати і то так, я б сказав, ніпадєцкі! Кляте СОТ заставило нас знизити ввізне мито на автомобілі до 10% але це ж не справедливо! Несправедливо, бо наші, рідні, кровні, викруткової зборки, сокирного дизайну і небесної ціни автомобілі могли б тоді купляти тільки любителі ретро та мазохісти. У нас їх мало. У нас багато людей, які вважають себе патріотами але, як тільки справа доходить до власної кишені, наші люди дружно голосують гривнею проти вітчизняного виробника. Цим вони доводять, що крім того, що вони патріоти, вони ще й розумні.  Але на кожну розумну голову знайдеться добрий депутат. 3 червня, як я і пророкував буквально два тижні тому, Господь подав давно прошену багатьма поколіннями українців єдність Верховній  Раді: 367 голосами депутати ствердили, що 25% мито на автомобілі залишається з нами до 1 січня 2009 року. Скупа чоловіча сльоза омила мою щоку! Це означає, що Святаш, Васадзе, Порошенко та інші «виробники» є справжніми українцями. Бо той тариф ще на пів року – то, як у бородатому анекдоті, «і ще на помідори». Анекдоти так просто не складають! Ні.
 
Цього тижня Російська Держдума знов дружила з нами. Я їх розумію – занятись нічим, а, як казав Жванецький: «не умеешь любить – сиди дружи». От і Дума знов вздружнула. Пригрозили, що розірвуть з Україною договір  про дружбу, співпрацю і стратегічне партнерство у випадку, коли Україна приєднається до того славнозвісного ПДЧ з НАТО. Певно, думали написати, що образяться коли Україна вступить в НАТО, але то було трохи розмито – все одно, що сказати: «коли рак на горі свисне». Тому попередили за старою звичкою: «шаг влево, шаг вправо считается побег, прыжок на месте – провокация». А так як, наші тільки й уміють, що плигати на місці, то Петро Миколайович Симоненко тут же і підтвердив, що невістка (сиріч Україна) сама доплигалась  до міждержавної срачки. Ну, Симоненко, як завжди, правді матку врізав – ми Росію постійно провокуємо. Он, 4 червня два непотопельні морячки з малого протичовнового корабля «Суздаль»  пішли в розвідку боєм в українське місто Севастополь. Провівши рекогносцировку в барі  «Театральний» вони мирно повертались в місце дислокації, коли дорогу їм заступив Меморіал героїчної оборони Севастополя 1941-42 років. Морячки вступили у нерівний бій з кабінками, встановленими для почесної варти школярів біля Меморіалу. Переважаючими силами української міліції (бандєри проклятиє!) морячки були полонені. От скажіть, хіба це не провокація? Страшна! Додуматись поставити Меморіал на дорозі російського моряка! Це вам не згвалтований бюстик Пушкіна у Львові! Це, практично, військовий конфлікт! Тут уже цілий казус беллі! Добре, що Держдума про це не знає – були б договір розірвали ще таки вчора...
 

 
А ви знаєте де двоє б’ються, а третій битий? Правильно – у двобої століття Шуфрич проти Гелетея! Страшний Закарпатський Беркут проти Безжального Карпатського Бурундучка! Поспішайте бачити! Тільки один раз! Поєдинок честі! Поспішили, прийшли. А там – ідилія! Зустрілися дві самотності. Гелетей поцілував Шуфрича, а той навісив люлєй своєму тренеру. Мда... Яка честь – такі й дуелі.  Цікаво, а нащо там була карета «Швидкої допомоги»? Чи то психіатрична? Чесне слово – я розчарований. Я так чекав цього двобою, що пропустив фільм із Джекі Чаном. Нє, ну я не так щоб жалкую – Шуфрич реально смішніший за Джекі. Але Валєра! Цей термінатор з нунчаками, цей ніндзя – чебурашка! Як же так? Чому не скрутив-поламав Нестора? У мовчазного бультер’єра короткий повідок? Чи, після того, як Луценко, несподівано для себе,  наніс  Черновецькому травми несумісні з посадою міністра, Валєра вирішив відмовитись від бою і зіграти дурачка? Переконливо вийшло. Як каже наш мудрий древній народ: «Балога є – ума не нада і сили прикладать не тре!»
 
А на Чорному морі зараз тепло і дорого. Дорого на пляжі, дорого й на шельфі. А як ви думали? Батьківщина – штука дорога. І, коли в 4 студенток, які скинулись зі стипендії і купили собі кавалок шельфа з незначними запасами нафти (Уругваю б вистачило – нам замало, та й не треба) виникають невеличкі проблеми з урядом, Президент  тут же і стане на сторожі інтересів 4 студенток і їх першого бізнесу – компанії «Венко – Прикерченська Лтд.». Це щоб у дівчат стресу не було. Щоб вони не втратили охоту до бізнесу.
 
Дехто з гарячих голів, які не володіють державницьким підходом до справ закричав, що це крадіжка. Уявіть собі, ці несвідомі люди кажуть, що не могли «руки які не крали» поставити підпис під  таким указом. А вони і не ставили. Для цього факсиміле є.
 
До речі, Вікторе Івановичу! У мене тут з’явилось кілька цікавих проектів...
Факсиміле позичите?