Літнє вечірнє сонце сідає за дніпровськими кручами, за Лаврою. Ми сидимо із дідом на лавочці прямо на березі в Осокорках, більш як півстоліття тому, і дивимось на це магічне видовище, що його спостерігали наші пращури тисячоліття тому. Дніпро нікуди не дівся. Він так само несе свої води до Євксинського Понту як і раніше. Тільки на його берегах з”явилося величне місто, а через  Дніпро перекинуто численні мости. Саме у цей час від київського  річкового вокзалу відходять великі білі пароплави і чомусь, проходячи повз Осокорки, дають гудок усім на березі, хто спостерігає за цими красенями. Ця мить закарбувалася в моїй пам”яті назавжди. Дніпро, кручі, вечірнє сонце, Лавра, мости.
 
І от роки потому, сниться мені сон, що над дніпровськими кручами, над мостом Патона, якщо дивитися із лівого берега, завис велетенський військовий літак із двома двигунами, пофарбований у зелене, із червоними зірками на крилах і білим гострим носом. Літак неприродно висить вертикально на мостом і не зрозуміло, чи він впаде, чи злетить. І тільки півстоліття потому, я впізнав у тому літаку російський СУ і Кобру Пугачова.
 
Приблизно у цей самий час наснилося мені ще таке. Наче летить космічний корабель у чорній пустелі космосу до якоїсь планети і чим ближче до тієї планети, тим більший жах охоплює мене. Потім з”являється якась руда істота у чорному ковпаку,  наче відьма, і каже: “Не бійся, ми їмо тільки астрономів”... Я прокидаюсь серед ночі і не можу здолати відчуття жаху.
 
Пройшло півстоліття. Ті два сни періодично спливали із пам”яті на поверхню, змушували відтворювати спогади минулого, і нарешті щось кликнуло, і зубці стали у свої гнізда.
 
Я стою перед вікном у свій двір 6 січня 2018 року. Раптом справа наліво на рівні крон дерев один за одним чи групами проносяться десятки рожевих вогнів. Вони йдуть паралельно землі. Немає жодного звуку чи диму. Вони вільно наближуються чи віддаляються один від одного. Це явно не постріли із ракетниць. Потім з”являється ще одна група і йде у тому ж напрямку. Наприкінці вони завертають наліво, на північ, і йдуть паралельно землі, а не падають, як це б було із ракетами чи фейєрверком. Жодного звуку. І знову відчуття жаху як у тому дитячому сні про космос.
 
Я подзвонив до поліції і до телевізійного каналу новин і повідомив про це своє спостереження. Звісно нічого не відповіли. Проте наступними тижнями ТБ новини повідомили про мінімум ТРИ схожих випадків спостережень. Три з них були сфотографовані і навіть зняті на відео (Див. ЮТюб). Два у Флориді, і один випадок у Новій Зеландії. А останній на ЮТюбі показав як ці вогні навіть “атакували” один одного. Саме цікаве було у тому, що усі ті вогні були ІДЕНТИЧНІ тим, що спостерігав я у своєму дворі.
 
Останнім часом я передивився купу документальних фільмів про те, чому американці і радянські, а потім російські агентства не продовжили дослідження Місяця і не посилали нових місій. Загальна думка така: їм прямим текстом на Місяці СКАЗАЛИ: це місце зайнято! І от я тепер думаю, так  от він звідки той мій дитячий жах від космічного сну...
 
А тепер до червонозоряного літака над мостом Патона. Усі ці 50 років той сон мені здавався безглуздим. Але тепер, коли війна з раісєю стала реальністю, я вбачаю у тому сні, як і у попередньому, якийсь завчасний сигнал, якому я не придав тоді жодного значення.
 
Чи були мені дані ті попередження як сигнали? Я не знаю. Але ще не пізно щось зробити, щоб оті червонозоряні літаки кацапів не з”явилися над Дніпром. Впевнений, щось робиться для посилення обороноспроможності країни. Що США чи не більш за український “уряд” переймаються російською загрозою. Але мене непокоїть оте порося яке із невинними очима сьогодні доповіло на прес-конхверенції про свої успіхи на шляху “рехвормування країни”. Із таким головнокомандувачем, який кинув воюючу країну на призволяще і поїхав відпочивати на Мальдіви, хай йому грець! І нікому не передоручив повноваження головнокомандувача, посилаючись на Конституцію, яка не дозволяє це робити. Так чому, ж ти, сучий сину, кинув воюючу країну і поїхав чорт зна куди, ЗНАЮЧИ, що Конституція цього не передбачає?  Що це, як не зрада державних інтересів?
 
Зараз багато треться стосовно майбутнього розвитку подій стосовно виборів-перевиборів, парламентських, президентських. Я вбачаю, що потрібно впускати нову кров у політичне життя країни. Поросенок, як і Юля і уся подібна камарілья вже особи із минулого. Не дай Боже пустити їх до влади знов. Якщо не хочете літаків із червоними зірками над Дніпром, це мають бути зовсім інші, молоді, сучасні політики.
 
Я оце придумав такий собі вимір новизни, корисності і перспективності політика, як 1 макрон. Президент Франції Макрон, був неочікуваним переможцем на виборах. Але він впевнено відстоює інтереси Франції і має стабільний авторитет. Так само новий президент України має мати щонайменше 3 макрони, щоб бути обраним і відстоювати інтереси України і її громадян. Виходячи із такого посилу, то я б дав 3 макрони Березюку, 2 макрони Семеніхіну, 2 макрони Парасюку. Усі кандидати, які працювали в попередніх урядах, автоматично мають - (мінус) 3 макрони. Юля має - (мінус) 5 макронів. Порося - мінус10 макронів. Окупаційний блок і іже із ним - мінус 10 макронів. Ну і далі по списку. От така шкала вимальовується і цікаво знати вашу думку стосовно її застосування до ваших політиків.
 
Так що старі сни десь до чогось ведуть і у сьогоденні.