Жив-був Голова міста. Мав ногі, рукі. Навит, курва, вочи з вухами мав. Але ті, переважно все якось окремо існували. Но і ше був в него писок, котрим він переважно всяку гуйню плів, котра в голові Голови вже сі не помішчала.
Але, як він не вилазив зи скєри, пробував ніби шось зробити ніби для людий, а все в него виходив коровєчий пляцок. Запідозрив голова, жи шось ту не так і рішив: всьо, курва, не може так далі бути! І видав указ.
Хто, курва, зліпе з гівна шось ліпше, ніж пляцок, той виграє.
Вчув про то діло Влодко Опацкій і довай думку мислити, як тотой конкурс виграти. І нич мудрого не придумав, як зліпити з гівна гуй. Зліпив, приніс на комісію тендирну, поставив і пішов остальну виставку оглідати. А тааааам, людий море! І всі зи своїми пропозиціями. І у всіх, видно, тіко єдно на умі, курва. Шо в хлопів, шо у кубіт. Бо стіко гуїв нараз Влодко не видів навит в найбільшій бані мотострілкової дивізії, у вісімдесят третім.
О! І всі тоті люде свєто вірили, жи то саме він мусит виграти. А попри них ходили туристи і огуївали від такої кількости фист подібних межи собов хендмейд виробів. Єдні навит си подумали, жи то конкурс скульптур на честь Голови. Другі - шо на честь іншої частини тіла.
І ту знинацка прийшов Голова. І огуїв разом з туристами від тої любови людської. І перестав ним бути. Головов тобто.
Не ліпіт ніц із гівна, люде!
Завше Ваш, Яків Кутовий.