Примітка: дана оповідка є вигадкою автора, і будь-які співпадіння з реальними персонами є цілком випадковими

 

Його везли дуже довго, з перервами, у яких він намагався дізнатися наміри викрадачів щодо нього, але щоразу йому відрубували - що дізнається як приїде на місце.
Штани його вже давно висохли, але стійкий запах страху міцно тримався і ніби тільки підсилювався.
Оте «місце», яке говорили викрадачі, виявилося далеко в Карпатах – на боці горба серед лісу була велика галявина, а на ній – стара хата. Вже починало сутеніти, коли його востаннє витягнули з багажника автівки і остаточно зняли мішок.
- Нам туди! Кивнув головою у напрямку хати один з викрадачів, молодий широкоплечий хлопець з пронизливим поглядом і наче кам’яним обличчям без жодного зблиску емоцій.
Пішли. На подвір'ї на них вже чекав пес на довгому ланцюгу, радісно повискуючи і махаючи хвостом. Але заглянувши незнайому людину – враз настовбурчив шерсть і почав гавкати.
- Не вкусить. – кинув хлопець і пішов перший. Його приятель легенько шторхнув Охендовського, щоб той рушив, і пішов слідом.
Поведінка пса була цікава – він крутив головою, почергово позираючи на кожного з гостей, і коли дивився на.. очевидно що господарів, то віддано світив очима і виляв не те що хвостом, а всією задньою частиною. А коли дивився на Охендовського – то враз стовбурчив шерсть і показував зуби, намагаючись залякати гостя.
Коли проходили мимо собачої будки, то собацюра кинувся до мешт Охендовського, який перелякано застиг, подумавши що зараз кусатиме, але пес тільки обнюхав його шкарпетки, але після того враз вискочив йому на ногу, обхопив передніми лабами і давай пробувати ту ногу ґвалтувати. Охендовський відчув дежа-вю, бо у його колишнього шефа Ківалова була собацюра з такими самими замашками, і подібні пригоди були щоразу, коли він приходив до шефа на дачу.
Тільки цього разу все швидко закінчилося – передній хлопець обернувся і з розмаху загатив собацюрі копняка – той відлетів від ноги, заскавчав, сховався в буду і хоч щойно отримав копняка – все одно віддано світив очима до господаря, б'ючи хвостом по стінах будки.
- От що за паскудна натура в собацюри – як у москаля, - пробурмотів собі під ніс хлопець, - якби добре не гавкав то би вже давно його прибрав і завів собі нормального.
Пішли далі. Зайшли до хати, потім у підвал, і там хлопець взяв два прутика і запхав їх у непомітні дірки одної з стін, тоді натиснув – стіна повернулася, відкривши прохід далі.
- Пішли!- наказав.
Пройшовши доволі довгим коридором, вони потрапили у просторе підземне приміщення, яке очевидно що було печерою, пристосованою для життя.
В печеру було проведено світло і стояли прості меблі. Видно було що печера добре вентилюється, бо вздовж одної стіни тік маленький струмочок, а на стінах було сухо.
Частина печери була перегороджена грубезною залізною решіткою з такими ж дверима і великим замком на них. Там було ліжко і стіл.
Викрадач штовхнув Охендовського за решітку.
- Не бійся - бити тебе ми не будемо. Навіть нічого питати не будемо.
Прийшов час тобі дізнатися – чого тебе викрали і що з тобою буде.
Це помста за моїх покійних діда і бабу і щоб помститися за зло, що ви вчинили.
- Да.. Та я знайомий з ними ніколи не був!!!
- Так. Але так сталося що вони проголосували на виборах президента за Януковича. І те, що вони померли за два роки ДО цих виборів, не завадило вам зробити так – що вони проголосували за Януковича. Цим ви нанесли важку образу як нашій сім'ї, так і всім українцям, тому ми прагнули помсти. Батько має не дуже добре здоров’я, тому сам не міг, і тому взяв з мене обіцянку покарати винних. Взагалі-то я мав намір взяти твого шефа Підрахуя, але його важко викрасти – забагато охорони, тому мій вибір впав на тебе і зараз ти тут.
От що з тобою буде. Хтось же має почати нарешті карати за такі махінації в нашій країні, раз в закону руки короткі. І це будеш ти, бо ти – також винен та грав в тому оркестрі далеко не останню скрипку!. Згідно закону -  покарання за махінації на виборах – 5 років тюрми, і оскільки жодної можливості немає щоб тебе справедливо посадили в тюрму по судовому вироку – то всі ці 5 років ти просидиш тут. В тебе буде досить часу щоб подумати над своїми негідними вчинками. А потім – через 5 років – я тебе повішу..
- Повісиш????!!!! Змилуйся! Я жити  хочу! Я тобі заплачу – скільки хочеш – п'ять мільйонів, десять – доларів.. ні, євро, ні фунтів..
- Твої гроші мені не потрібні. Мені потрібно щоб ти отримав по заслузі.
Так, звичайно, повішу – не відпускати ж тебе на волю щоб ти розказав хто і де тебе тримав стільки років?, хоча… хм.. Отже – як бачиш – це підвал, надійно схований у горах, тут колись був штаб УПА, його москалі не знайшли і тебе теж не знайдуть, тому можеш не сподіватися. Ось там у кутку тече джерело, там можна і напитися, і помитися, хоча вода зимна, і лахи випрати, і далі туалет є, вентиляція є, ось ліжко, ось стіл, лампа є, ось тобі «Біблія», щоб поміркувати над своїм грішним життям, а ось тобі «Історія УПА» перший том - мусиш вивчити на пам'ять – як захочеш щоб тобі нову книжку приніс – і гляди бо я питатиму!, їжу тобі буду приносити двічі на день, делікатесів тобі дармоїду не буде, але проста здорова їжа  тобі на користь…
- Ти сказав  – «ХОЧА»??Что?ЩО??? Я жити хочу!!!
- Хм.. Бачиш, якби у нас в Україні влада і ситуація помінялася так, що можна би було спокійно передати тебе у руки Закону, знаючи що ти отримаєш своє покарання по-справедливості, то я тоді ризикнув би тебе передати під слідство за чистосердечне.., навіть готовий сам отримати покарання за твоє викрадення..
Якби.. але шанси.. сам розумієш..
 
Далі буде..