Служив я колись в протівотанковій батареї. Ото си уявіт, люде, то така купа людий, чоловік зо трийціт, шо си думают ніби вони можут танк перемогти. І всі ці вар'яти два роки сі вчат, бігают, стрибают, тобто роблят все, аби танки ворожої держави думали, шо вони піздєц які воїни. Но і ті бронємашини так сі дивили на тих дибілів через паркан і тихо посміхались си в люк машиніста. А ше поряд був зоопарк, куди ми лазили за вітамінами. Бо мавпам ябка і навит банани давали, а нам, курва, воїнам світла і комунізма, нігуя. Та ми й про банани нич не знали тоді. Поки до мавпячої клітки не трафили.
А коли наш Гербанкурли увидів бегемота, то впав у обморок, бо подумав, шо то начштаба лежит. А то страшний чоловік був, всі го сі бояли в дивізії. І ось цей козах, люде, дістав таке заїканіє, шо аж в санбат на три місяці трафів. А протівотанкісти, по суті своїй, всі сцикуни страшні, но то він ще й сцятись почав. То його комісували. Бо памперсів тодий не було. А на холєру у войску воїн в мокрих споднях? Тим більше з такім начяльніком штаба дівізії.
То був хлоп з огроменним почуттям гумору, котре полягало в тому, шо на кожнім построєнії він радісно оповідав нам про то, скільки солдат і в якій частині необ'ятної заштивніли від передозу антифрізом. А таких вистачало і тому ми мали радість слухати такі новини мало не щодня. Деколи він розбавляв свій ТееСеН байками про то, шо таки хтось вижив. І все це, завдяки партії, завдяки якій вивчився на доктора лікар, завдяки котрому був врєтований черговий придурок з якогось барнаула. А коли, Боже борони, хтось починав іржати, як зебра з сусіднього зоопарку, начштаба здоймав фуражку і верешчєв так, шоб було чути гєнєральному сєкрєтарю:
- Вспишка ззаді, блядь!!!
І тодий всі радісно падали вперед ногами до імовірного вибуху, накриваючи свої поголені голови руками і задихаючись від коментарів штатного юморіста Зєльдіна, котрими він пошепки приправляв кажен вислів воєводи. А Міша Зєльдін, шоб ви розуміли, люде, був масквічьом по суті, національності і місцю народження. І тому був загадкою природи, бо люде з таким походженням зазвичай не потрапляли в такі віддалені місця, де досі не було навит кольорового тілівізора "Рубін", про "Елєктрон" і не згадую.
Як то всьо сі вкладало тоді в моїй голові не відаю і тим більше незнам, як вно сі поскладає межи вашими звивинами, люде. Тому фільтруйте троха мої бздури і робіт висновки.
Завше Ваш, Яків Кутовий.
