"Маю пісню про ВОНО,
хто не хоче, хай не слуха..."
Тризубий Стас
 

Як би то його почати, щоб красиво і не з вона.
А давайте так...
 
Усім вдалась Галя (ім'я не придумане - реальна людина). І пишне  темнокаштанове волосся, і карі очі по п'ять копійок, гарно обрамлені довгими віями, губи рожевим бантиком, точена шия і, щонижче, то вишуканішим мав би бути словесний набір для опису її принад. А що росточку їй Бог теж дав хорошого, то дивилась вона на чоловіче населення точно не знизу вверх. Дивилась з викликом, глузливо навіть трохи.
Такою та Галя була ще у ті, уже досить віддалені часи, коли зарубіжні інвестори були неполохані, а я не потребував якихось додаткових зусиль аби запросити будь-яку галю на каву. Та й планів жодних щодо Галі у мене не було. Просто так трапилось - зіткнулись просто серед станіславського пішохідно-кавого раю. Отож поки нам ту каву готують, трішки про мою гостю. Галя - продавець у поближньому гастрономі і візуально ми з нею знайомі уже не перший рік, мій сімейний стан для неї також не є таємницею. З огляду на це розмова передбачається відвертою і без усіляих наслідків.
Балакати про погоду з настільки милим і зовсім недурним створінням зовсім не по феншую, відтак з усім своїм нахабством берусь з'ясувати для себе банальну річ,- чому одна. І тут я почув наступне...
Галя одна в батьків, батьки люди не бідні, працюють, крім того регулярно отримують дивіденди від вкладених майнових сертифікатів, є власний дім - повна чаша, земельна ділянка, авто... Чому не замужем? А нема за кого вийти... Якщо хлопець розумний та порядний, то чомусь бідний, а той що не бідний, то чомусь "бикує", а ще нездорові усі яіксь у своїй більшості, вірніше недужі, а якщо зовсім точно, то "не дужі". "Яке там заміжжя,- переспати нема з ким, нема з ким поговорити..."-  таким було гірке резюме від Галини.
А ще кілька років по тому була кава номер два. Знову випадкова, лише за тим разом я був запрошений. П'ємо гірку каву у пані Стефи під гіркий Галин монолог. Пів-години тому Галя відбула прощальну вечірку у своєму колективі, а через тиждень вона відїздить до Німеччини, де її чекає одруження з працівником СП "Фішер" і нове заможне, безпроблемне життя...
"А хто ж нам козачків буде народжувати?". "Та я б і народжувала, лиш не у своїй хаті в кілометрі від цементно-шиферного комбінату, а нікому, і в першу чергу батькам, цього казати не хочу. Надивилась на сусідських "чахликів". А ще хочу впевненості у завташньому дні. Так що з цим уже не до мене..."
Поїхала Галя, а краще б той комбінат кудись виїхав...
 
Як це було у Польщі.
Коли "вшистко сі почєнло", то поляки першим ділом випутькали нафіг від себе окупаційну радянську армію, на рахунок "два" загнали під лавку комуністів і на рахунок "три" закрили до дідьчої мами свої азбестові виробництва, прирівнюючи їх небезпеку до Червоної Чуми. А у нас і чума ота ще й досі про реванш мріє і шиферну біду українці та й за свої гроші собі на голову тягнуть...
 
А раз уже про екологію сьогодні, то давайе в одну купу ще дещо згребемо. Знаєте скільки природних заповідників сворено за часи незалежності? Кількість чисельну навмисне вказувати не буду, але скажу лиш, що в десять разів менше ніж за комуністів. Комуністів не хвалю, до них є іншого роду закиди, але натяк лишаю... Нам у цьому їх ще більше ста років доганяти треба.
Або ще. Є собі у Лондоні така компанія "Темз вотер". І вона таки дуже ТЕМЗ. Поясню. Постачаючи воду у домівки, вона робить просту справу,- бере з Темзи брудну воду і повертає їй у майже рівній кількості очищену. А ще по дорозі з Темзи в Темзу одна й та ж молекула води двадцять разів потрапляє через очисні споруди у лондонсьий водопровід. А ще вона абсолютно відкрита та інтерактивна. Як вам таке і де б нам якось до цього наблизитись?
А ще можна поговорити про сміттєпереробні заводи, про варварське ставлення до землі, а ще, а ще, ще...
Поки ми мріємо про несподіване щастя тут, чи про трудове щастя у закордонах, Україна перетворюється  величезний смітник і навіть більше, має великий (НМСД) шанс перетворитися у суцільну зону екологічного лиха. Це як лавина, яка уже сходить, але ми її ще не чуємо і не бачимо, але прошурхотить вона точно не попри нас.
Я це все до чого пишу,- знаєте? Дуже хочу, щоб у кожного з нас появився новий маркер. Політичний з обов'язковим екологічним акцентом. То значить, коли нарід піде майданити, чи там якісь вибори кудись на якісь посади будуть, то давайте нарешті й про екологію, бо, вертаючись до назви, "ми у нім по самі вуха".
ПіСі  Маю уклінне прохання до притомних читачів. Допоможіть, людоньки, вирішити технічну проблему. З якогось часу я позбавлений можливості писати коментарі чи звертатись до адміністрації (хіба зараз після публіації само розрулиться якось). То ж прошу від мого імені звернутися до адміна з цією проблемою.
ПіПіСі Передбачаючи коментарі моїх вельмми специфічних штатних читачів і не маючи, напевно, можливості їм відповісти, дарую їм трішки східної поезії:
                                                          Ніхто не винен в тім, що твоя мати - сука,-
                                                          В собак інкаше не буває.(С)
 
.