Не так тії вороги,
Як добрії люди —
І окрадуть, жалкуючи,
Плачучи, осудять,
І попросять тебе в хату,
І будуть вітати,
І питать тебе про тебе,
Щоб потім сміятись,
Щоб з тебе сміятись,
Щоб тебе добити...
Без ворогів можна в світі
Як-небудь прожити.
А ці добрі люде
Найдуть тебе всюди,
І на тім світі добряги
Тебе не забудуть.
                       (Тарас Шевченко.)
 
    
 
     Вчора була річниця акту «жорстокої любові (старшого брата)». Мабуть більш жорстоким був тільки ГОЛОДОМОР 1933 року. Мені, чесно кажучи, навіть спілкуватися «язиком», огидно. Користуюсь ним тільки тоді, коли спілкуюсь з адекватними росіянами які дійсно не розуміють українську мову і щиро про це жалкують. Та мова не про це. Мова про «любов».
     В 1947 році, 21 жовтня, була розпочата цілком таємна операція по депортації українців в російську глухомань. Людей забирали по заздалегідь складених списках, які були складені на основі доносів, наговорів, оперативно-слідчих даних і так далі. Це були так звані резервісти, які підозрювались в співробітництві чи зв’язку з ОУН або була підозра, що хтось із членів сім’ї є оунівець. Списки були зроблені для того, щоб ніхто не зміг втекти. Операція була цілком таємна, масова і проведена зненацька.  Десятки тисяч сімей українців примусово відправили до Сибіру. Хоч формально це було зроблено за наказом міністра держбезпеки СРСР Віктора Абакумова, але насправді це була чітка лінія Кремля і особисто Сталіна. Операція «Захід» охопила тодішні Волинську, Рівненську, Дрогобицьку, Станіславську (нині Івано-Франківську), Львівську, Тернопільську та Чернівецьку області. Більшість виселених – жінки та діти до 15 років. Операція мала на меті остаточно знищити український визвольний рух під проводом ОУН, яка діяла за підтримки місцевого населення.
     Для проведення операції «ЗАХІД» було таємно перевезено з Росії більше десяти тисяч нкеведистів. Крім того, до депортації залучили військових внутрішніх військ МГБ та Радянської армії, що базувались в Україні. Надсекретну операцію готували на протязі більше двох місяців. Були розроблені карти, визначений час початку операції, позивні та радіокоди. Проти цивільного населення готувалась справжня, цілком чітка військова операція. Вона розпочалася десь опівночі, і вже за добу майже 80 000 українців були в товарних вагонах з посиленою вартою.
     Майно та земля депортованих, звичайно, переходило у власність «влади рад». Що цінніше з майна, попадало, ненароком, в липкі руки керівників операції та місцевих партійних божків. Самих же депортованих вивозили до Омської, Тюменської, Іркутської та інших областей для роботи в промисловості. Старі, хворі та непрацездатні не мали ніякої державної підтримки. Вони опинились на межі виживання. Також розпалювалась неприязнь до депортованих місцевого населення. На них дивились зверхньо та з презирством, бо це були «бандєровци і врагі народа».
     Кількість виселених українців під час операції «Захід» неодноразово уточнювалася в документах радянських спецслужб. Зокрема, у «Довідці про кількість сімей активних учасників...» від 27 травня 1948 року йдеться про 26 332 сім'ї – 77 791 особу. З них 18 866 чоловіків, 35 685 жінок та 23 240 дітей до 15 років. Кому цікаво, можете більш докладно ознайомитися отут: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1207&pc=50&sort=1&fd=date&pv=1
     Тож вшануємо пам'ять «обласканих любов’ю старшого брата» наших земляків українців. І прошу тузіків не випорожнятись під ІМХО, як що ви, звичайно, не кацапи – московіти.