2001 рік, кінець квітня:
 
"Я не зачаровуюсь в людях, щоб потім не розчаровуватися!" - сказав Віктор Ющенко, коли його запитали, чи не прикро йому, що люди, які його підтримували (здійснили Оксамитову революцію в Українському Домі, простіше кажучи п. Медведчук) влаштували йому зараз відставку. Відставку, кращого Прем"єр-міністра за всю історію України, до речі.
 

 
Напевно ці його слова не були почуті... Або почуті, але не повністю, не так, не зрозумілі...
 
Бо чим ще можна пояснити, те, що відбулося потім...
 

 
2004 рік, осінь. Йде жорстке протистояння діючого Прем"єра Януковича і лідера опозиції Ющенка. До Ющенка приєднуються прихильники "Україна без Кучми!" (про це читайте в моїй першій темі блога).
 
Підтримка Ющенка сягає божевілля - міліони людей впевнені, що потрібно кінчати з цим єдиним для України злом (старою владою) і лише Ющенко подарує нам безмежну благодать... Народ реально втрачає розум - на Ющенка покладають настільки нереальні надії, що навіть якби він за 5 років свого Президенства зробив в десять раз більше ніж вдалося - все одно б було незадоволення, бо він не зробив того, що від нього хотіли. Хотіли занадто багато. Я спілкувалася в 2004 році з багатьма людьми і мені було страшно - які надії покладають на Ющенка!!! Та аби в нас залишилася президентська форма правління - все одно Президент не міг би цього зробити... Як результат - частина його прихильників розчарована...
 

 
Прошу Вас - зараз ми стоїмо перед вибором. З 18 кандидатів ми маємо трьох реальних претендентів. Голосуйте як знаєте, але одне пам"ятайте - ЗА КОГО Б ВИ НЕ ГОЛОСУВАЛИ - НЕ ПОКЛАДАЙТЕ НА НЬОГО БІЛЬШЕ СПОДІВАНЬ НІЖ ЦЕ МОЖЕ ЗРОБИТИ ЖИВА ЛЮДИНА, НІЖ ЦЕ МОЖЕ ЗРОБИТИ ПРЕЗИДЕНТ В ПАРЛАМЕНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ.