В моїй хаті, люде, колись було жиліско. Провдиве такє, жилізне і тєжкє, курва, як шляк, бо колись впало з п'єца і проломило діру в підлозі, люде. Дотипер є тота діра, курва, як нагадуванє за тєжкі чєси. О! Незнаю чого, але завше стало вно на п'єцу. Певне, аби, як комусь сі захоче шось віпрасувати, наприклад вночи, но би було горєче. Бо, як зимне було, то воно було ні до чого. Навит цьвокі ним незручно було забивати, люде. Але навит, як горєче було, ним ніхто сі користував. Памітаю, люде, як моя баба Яна завше казала: вчисі, синусь, то ті завше сі придасть в життю, а шо саме я мав вчіти не казала. І тому я не вчивсі опше, люде. Бо нашо, га? От ви вчені ніби всі і шо? І фьют!
Так от вертаючись до того жиліска. Воно далі є в мене, тіко стоїт не на п'єцу, люде, а на поличці і робе виглід, ніби то антікваріат. Я ше го почістив від іржі, помалював чорним лякером, всі ся див'ят на него і тішатсі, як коні з циганів. А толку з него - жадного, як тодий, так і типерка. До чого то я, га? А до того, шо коли ти чавунний від народжиннє, то ті, курва, нич не поможе.
Завше Ваш, Яків Кутовий.