«КИРИЛО КОЖУМ'ЯКА
Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину.
Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя…»
Читаю онуку казку, та й думаю – а чи казка це? Чи не хронологія нашого сьогодення?
І змій «колокиївський»… І парубками з дівчатами йому платимо… Ще й не раз у рік, (як раніше), а кожен Божий день віддаємо на загибель своїх синів, та дочок, клятому змію – підорасу ботоксному! Певно, боїмося, щоб він нас усіх скопом не зжер…
Хоча, ні… Таки – казка це… Бо ніякого в нас ні «князя», ні «лицаря»… Бо те що в нас є - лишень косить під нього . Та й доньок його ніяким зміям з Англії не дістати… То ж нахера йому просити якихось кожум’як гаду хлєбало чистити?! Краще вже домовитись… Віддав парубка – та й спи спокійно. Або ж реформи проводь… Можеш, навіть, торгувати зі змієм!..
І все це за якихось пару вкраїнських душ у день… Шара!
А щоб кожум’яки, часом, чого не наробили – за грати їх!.. Бо змій ясно дав зрозуміти, що «Мінську – альтернатіви нєт!»
Точно – казка…
|