Як не сумно, але головним критерієм для більшості населення у формуванні симпатії до певного кандидата є інтуїтивне, майже біологічне, сприйняття за ознакою: "свій - не свій".
Особливо яскраво ця тенденція простежується серед симпатиків Віктора Федоровича Януковича. Вони нічого не хочуть чути про недоліки їхнього кандидата, для них він найкращий, бо він для них "свій в доску чолов’яга", має такий же набір гріхів і спокус, що й вони, і такий же рівень освіти "від сохи" і схоже світосприйняття, словом, звичний типаж радянського "начальника".
Кожен із претендентів, маючи певний виразний людський тип, охоплює в суспільстві повагу у певних верств суспільства. Вони, звичайно, намагаються позицінувати себе всебічно (доходить до кумедного: приклад з Арсенієм-спецназівцем чи Тимошенко-альтруїсткою), але, як кажуть, пазурі та ікла не сховаєш за передвиборчим гламуром!
Керуючись цим посилом, дехто із моїх знайомих, які вважають себе інтелігентами, ну, принаймні, вважають, що мають подібне світосприйняття, визначили "своїм" кандидатом Анатолія Гриценка. Те, що вони не піддались на телевізійний бридкий шантаж "солодкого тандему фаворитів" і рейтинго-мізкопромивочний тиск їх штабів, безумовно радує. Я теж відношу себе до цього тонкого, як прожилка м’яса у шинці, прошарку українського суспільства, але кандидат Гриценко мені не подобається.
І ось чому. (Звичайно, я висловлюю лише власні враження і власну людську та громадянську позицію).
Як на мене, Анатолію Гриценку вистачає і освіти і розуму для цієї посади, але не вистачає харизми. Я бачив його у сюжеті на "1+1", де він показував, як живе у власному маєтку із своєю родиною. Велика родина, собака, вміє готувати шашлики. Це в залік. Але ось коли він намагався щось розповідати з розумного, ми усі бачили скептичний погляд його дружини. Це та інші нюанси, та його поведінка справляють враження, що він у родині не головний, а неначе в приймах. Скажіть, ви вірите, що чоловік, який у своїй хаті не хазяїн, зможе керувати державою? Може це лише враження, але людина, яка балотується на посаду президента, мала б намагатися справляти по потенційних виборців протилежне враження. Усе ж таки цілу країну йому мають довірити.
До того ж Гриценко - представник клану, клану Мостових. (Як і усі інші, так звані, нові обличчя є представниками певних кланів). І обрати його на посаду президента, означає тільки лиш передати владу із рук одного клану до рук іншого. Що ми вже одного разу зробили в 2004-2005 роках. Усі розуміють, що єдиний рецепт оздоровлення нашого суспільства - це усунення від влади кланів, руйнація кланової системи нашого суспільства. Вибори в ідеалі мають бути саме таким інструментом. У цьому кандидат Гриценко - не помічник.
Я розумію, що за будь-яким кандидатом у президенти хтось стоїть і завжди стоятиме. Але хотілося, щоб це була, наприклад, група патріотів України, об’єднаних виключно спільними ідейними засадами, а не якийсь клан, представників якого зв’язують економічні чи родинні зв’язки. Чи дочекаємось ми таких часів і таких кандидатів?
А також хотілося, щоби в Україні було трохи більше інтелігентів і трохи менше гетьманів.
