Коли був я маленьким, то влітку, коли сусід ставив у відкритому вікні радіолу, часто крутилася платівка на 78 обертів: "Любовь- кольцо, А у кольца Начала нєт І нєт конца".
 
   Кільце- цікава річ. Можна бігати по кільцю до безкінечності, з нього не вибігаючи. А раз так, то вважати початком (або кінцем) кільця можна будь-яке на ньому місце. І там, де його початок, і кінець примостився. Це, власне, те ж саме, що знане усіма прислів'я: "Крайнощі збігаються".
 
   Тобто начиння, що тут, що там, фактично те й саме, але гучно перегавкуються між собою: "Я- початок, ти- кінець!"- "Ні, це я!". Інколи це буває смішно, а в політиці, зазвичай, страшно. Якщо думати про наслідки.
 
   Ось, наприклад, гарний бізнес-проект "Батьківщина". Погоду роблять там, як і в будь-якому іншому бізнес-проекті (згадати хоч ПР), не посполиті, що десь на площі накатали заяву про вступ, а оті самі олігархи, з якими так мужньо бореться Вона. Ще Вона зараз бореться з тими мерзотниками, що намагаються продати Неньку: землю. Покладуть її кляті іноземці у чумайдани, та й вивезуть усю, гади. Скажемо "Ні!" негідникам! Піднімемо народ! Бий гадів!
 
   А я згадую такого собі Лозинського, який не гендлював земелькою, а просто орендував. І став фактичним, а не паперовим власником гарного клаптя. І прийшов у стан праведного гніву, коли якийсь там типок ходив Його лісом. Його! Орендованим за десять копійок! Та по звірячому людину вбив. Я вже мовчу про скромних сільських чи міських чинуш, що при копійчаній зарплатні тримаються за роботу як воша за кожух. Та мають ой які статки, що нібито впали до них з неба. Головне-правильно та із зиском розподілити державну, нібито, нічию, земельку. І захист "неньки-годівниці" насправді виливається в захист мутних схемок та тих, хто на них сидять. Не вірите? Спробуйте орендувати шмат поля чи лісу. Просто так. Давайте. А я посміюсь.
 
   Є у мене в селі хатина. Купили її ми наприкінці 90-х, коли треба було елементарно вижити. Так хлопець із сусіднього села ще десь 12 чи 13 року розповідав цікаву історію. Починаються жнива. Звісно, усю колишню колгоспну землю орендовано. Тобто, у сільського начальства кози в золоті, у їхніх дітей- квартири в Києві, а іншим- орендна платня за паї. Так от: приїжджає бригада: комбайни, вантажівки, охорона. Не встигли розгорнутися та почати працювати- їде інша бригада. Різниця лише в тому, що у знову прибулих- охорона з автоматами. Ну, то вони й жнивували. Зауважте: це було за часів "стабільності" Януковича та компанії. Це- "безкоштовна" земля.
 
   А бувало влітку й таке: два села, що поряд, лежать, бо орендар обробив поля чимось дуже цікавим. Таким, що дихнеш, та дуже довго потім видихаєш. Та ще трохи: усі, хто хоч трохи мав справу з землею, знають: сонях та кукурудза висмоктують землю, лишаючи пустку. Але орендареві, не власникові, це до сраки. Після нього- хоч потоп.
 
   Ще трохи: під "Батьківщинівським" лозунгом "боротьби з олігархами" виступали й дирівські бородаї-захарасти. Не забули? Було, було. І тут кому вигідно? "Вона" цілком сходиться з дрімучими, чи пришелепкуватими (а може й хитро зробленими) ультрапатрійотами. Не вірите? Подивіться-послухайте. Порівняйте. Відкиньте виск та емоції. І- зробіть висновок в дусі чи то Холмса, чи то стародавніх римлян: кому вигідно? А потім скажіть, що не північному сусідові. Що не тим, хто хоче бачити нашу країну таким собі зачуханим хутором.
 
   До речі, про хутір. Є у нас завзяті захисники мови. Ні, особисто я- за вживання української мови. Хоча скажу чесно: думаю я, в більшості випадків, російською. І генів, отих самих, узкоязичних, у мене десь 50 на 50. Але я українець. Так, як українці- усі люди, що живуть в Україні, є її громадянами, незалежно від етнічного походження. Особисто мене обурює ситуація з українською книгою, з українськими театром та мас-медіа. Я вважаю, що закони, які приймаються нібито на захист української мови, половинчасті та й такі, що мають досить "дір", щоб Колісниченко та Ківалов радісно хихотіли ще досі. Але!
 
   Я категорично проти підміни боротьби за мову розпатякуванням про етнічну чистоту. Я впевнений, що коли "ультрапатрійот" згадує справжню або вигадану національність опонента, в могилі радісно ворушаться Гітлер з Геббельсом та щасливо ерегує маленький путін у штанях (незважаючи на стать "патрійота"). Що кожен, хто патякає про "підступне ж%дівство при владі"- або ментально хворий, або просто ворог. Ось візьміть пересічного ультрапатрійота: такий патрійот, аж піна з рота! Стовідсотковий! А про що він? А... Про те, що ні нам Європа, ні ми Європі, не потрібні. Що у нас є свій особистий, відмінний від усіх, шлях розвитку. Що ми оточені ворогами, звісно, "світовою закулісою". Що гейропа нам не указ, ми за домострой та за єдину слов'янську державу з центром в Києві. Бо три братніх слов'янських народи ще досі штучно розділені.
 
   Чим це відрізняється від "програми" російського націоналіста? А нічим. Інколи вони, хіба що, патякають про слов'янську державу з центром в Москві.
 
   Знову ж таки: "кому вигідно"? Те, що частина не надто освіченого патріотичного загалу пішла як пара у свисток: без користі для держави. Те, що отими "ультрапатрійотами" можна гарненько налякати узкоязичних, довести до сказу, щоб з ляку ті заволали: "Путін, ввєді!". Та, власне, й волали. Так їх і лякали. Й було ким лякати. Ось і зійшлися крайнощі. Зійшлися на одному: їм Україна не потрібна. І з'являється позитивний зворотній зв'язок: опереткові "патрійоти" волають, потенційна вата лякається та, з почуття самозахисту, стає справжньою, "патрійоти" волають ще гучніше... І нові гопники бігають нашими містами, питаючи одне у одного: "Гдє тут у ніх Дума?". Що, не може бути? Але ж було...
 
   Моє резюме: розмовляти українською таки стає престижно. Звісно, роботи ще- непочатий край. Але безперервність поступу та жорсткість до мас-медіа та видавців треба поєднувати, мабуть, з пряником для кожної окремо взятої ще не україномовної людини. З пряником у вигляді престижу мови, престижу володіння мовою, співчутливого відношення до людини, що вчиться розмовляти державною мовою рідної держави у дорослому віці. "Письменниці" та інші фаріони виконують роль "лякалки" для потенційної вати та є насправді маріонетками Кремля, що б вони не казали: бо оцінюємо за ділами, а не за словами. Далі. Не усі, що волають: "Народ, народ!"- насправді так проблемами народу переймаються. Бізнес-проект "Батьківщина" може сміливо перереєструватись  в "церкву свідків Її". Це, до речі, ідея: з податками простіше, та і в політиці повітря стане чистіше. Люди добрі, підкажіть, будь ласка, кому треба! Мені за ідею нічого не потрібно.
 
   Мені треба, щоб ми закінчили те, що почали. Щоб відбулась сильна та багата Україна. А ті, що волають... та грець із ними.