На днях переглянув скандальну польську кінострічку «Волинь». Враження вийшло краще, ніж очікував. Єдиний мінус перегляду – руський переклад, точніше, перебріх. Москалі дуже вільно перекладають мову героїв, тому віри їм немає ніякої. Прийдеться пізніше найти цей фільм без перекладу, тоді сприйняття його буде більш глибоким і натуральним.
  Таке враження, що цей фільм робили два режисери: один зняв дві години добротного, реалістичного зображення життя волинських націй в страшні роки Другої світової війни, а другий, спеціаліст по фільмам жахів, напакував цей фільм 25 хвилинами різанини, різноманітних страхіть. Проблема в тому, що обидві частини погано припасовані одна до одної, логічно не пов"язані, тому сама волинська різанина виглядає чимось таким наносним, алогічним, незрозумілим до загального плину місцевого життя…
 
Героями фільму є не окремі особи, а окремі нації. Гарно зображені москалі, "савецька" зараза, червоні комісари, красні партизани-бандюки.  Такими мені їх колись оповідала моя мама, яка була свідком всіх цих подій: грубі, наглі, хамовиті, агресивні рвачі і вбивці.  Реалістично зображені і волинські жиди, в їх іпостасі лихварів та жертв політики холокосту.  Смішно, трепетно зображені німецькі солдати: такі собі ангели-хранителі, вища раса, яка не втручається в брудні розбірки нижчих етносів між собою. Локально воно так приблизно і було, але не треба забувати, що німці знищили в цій війні  більше 4 млн. поляків, так що режисерам пришивати їм ангельські крильця було  не варто…
   Волинські поляки, в зображенні режисера – мирні, благородні люди, культурні та працьовиті, а українці – агресивний натовп, вампіри, які шукають своє державне самоствердження через агресію та знищення інших націй на волинській землі. Картинка вийшла вельми некорректна, можна сказати, маніпулятивна. З кадрів фільму виходить, що головною причиною волинської різанини було устремління українського національного активу до створення незалежної української держави,  до очищення землі волинської від інородців. З цим аж ніяк не можна погодитись, бо це була не акція, а лише реакція на агресивну польську політику щодо українців.
 
    Історія держав та народів не робиться на периферії, а переважно в силових, інформаційних, політичних центрах цивілізації. В територіальному аспекті ДСС (держ-суспільна система) працює в зв”язці «центр-периферія», як в парі «ведучі-відомі», тобто 80% всіх важливостей відбуваються в центрі, і лише приблизно 20%  - на периферії. Саме тому, коли ви будете розглядати саму периферію, перетікання держ-суспільних процесів на теренах периферії, то багато речей та подій для вас будуть мати абсурдний, випадковий, нелогічний вигляд. Саме тому, позірний, обивательский погляд: ну , жили на Волині на протязі століть поряд куча етносів: українці, поляки ,євреї, чехи, москалі – і всі мирно вживались, а тут щось незрозуміле трапилось і українці масово побігли різати і вбивати своїх сусідів поляків, а ті, в свою чергу,  - взяли в руки зброю і побігли знищувати українців. Що за оказія?
 
Ой, так незвично і смішно писати українською ,такі кумедні слова підбираються… Тим не менше, пишемо далі…
 
  До чого я веду: щоб зрозуміти причини і витоки «волинської різанини -1943», потрібно врахувати політичний контекст тієї епохи, який потрібно було штрихами означити в фільмі, щоб картинка війшла об”єктивною, а не тупо-тенденційною.
Отже, вина польської сторони за «волинську різанину»:
- Політика пацифікації та національного приниження українців, з боку режиму Пілсудського в 1920-х-1930-х роках на ЗУ;
- Політика агресивної полонізації Волині в той же період, яка втілювалась в роздачі кращих земель на Волині польським жовнірам, ветеранам визвольної війни 1918-1920-х років. Відголос цієї політики відчувається і в фільмі, коли батько за наречену править 10 моргів землі з підстаркуватого жовніра-нареченця;
- агресивна імперська політика польського  режиму в другій половині  30-х років, про яку я вже раніше згадував: гучна кампанія 1938-го, коли в Варшаві та інших містах проходили масові маніфестації, де польська раса визнавалась вищою (мавпування Адольфа) і вимагались для Польщі колонії в Африці. Для наглядності своїх бажань, натовп тягав за собою на ланцюжку живого негра – і після цього ви жалієтесь на антирасові реакції українських автохонів?

Якщо ви декларуєте таку анресивну, расово-колоніальну політику, то будьте готові до того, що ваші жертви будуть захищатись, контратакувати всіма доступними їм засобами в самий несподіваний момент. Польща, відчуваючи підтримку супер-колонізатора Лондона, весною  1939-го так знахабіла, що після захоплення Гітлером Чехословаччини, потребувала в нього частинку  Чехії собі!  Адольф аж вкляк від такої наглості Варшави і задумався над звабливою пропозицією Сталіна: «а давай роздерибаним цю польську недоімперію, як це зробили наші предки: Катька і Фрідріх в 1772-му!» Отак і був зліплений пакт «Молотова-Рібентропа»,  так розпочалась Друга світова війна, тому що польська воєнщина загралась;

- Політика загравань АК з червоними партизанами проти українського населення на Волині.
 
    Прошу мене правильно зрозуміти: я зовсім не засуджую агресивну проімперську політику Варшави, в період між двома світовими війнами. Польща на 150 років  втратила свою державність і їй конче необхідно потрібно було надолужувати втрачене, кріпити свій статус в Європі. З другої сторони, вона знаходилась між двома тоталітарними імперіями, тому, щоб вижити, їй ніяка демократія не підходила. З точки зору власних національних інтересів, польська влада діяла в цілому  правильно,  але вона була приречена бути роздавлена спільним наступом суперімперій  із Заходу і Сходу.
 
   Тепер щодо української позиції. У кожної нації – свій маневр, свої інтереси, своя стратегія, яка зовсім не співпадає з інтересами сусідів. Через різницю в рівні державного і цивілізаційного розвитку, народам-сусідам часто не випадає жити в мирі і злогоді, тому потрібно завжди бути готовими до конфліктів та воєн. В українців в новітній історії було немало спроб встановити власну державність, і всі ці спроби провалились через недостатню підготовку і забезпечення . Перша спроба була в Хмельницького, друга -  в Мазепи. Третя спроба настала в 1917-му, четверта – в 1941-му, п”ята – в 1991-му.  Що цікаво, що саме четверта спроба (ОУН-УПА) була найкраще підготовлена в ідеологічному, організаційному плані і тут є заслуга і «інтегрального націоналізму» Донцова.  Цій спробі не повезло в тому плані, що вона припала на тоталітарну добу, на вихор світової війни...
 
    Як міжвоєнну Польщу немає резону критикувати за її проімперський курс, так і український національно-возвольний рух 1920-1950-х років немає сенсу критикувати за її мілітарний, агрессивний присмак. Так, Бандера бойовик і ідеолог українских бойових груп – і так мало бути, бо такі тоталітарні часи наступили в цілому світі! Нації не треба соромитися пролитої крові в національно-визвольній боротьбі , бо правильно пролита  кров ворогів очищує життя нації!
 
   Потрібно пам”ятати, що базова сутність людини – це її тваринна сутність. Досить кинути людський загал в вирву тяжких випробувань, на межу виживання – і з того загалу легко злітає тонкий шар морально-духовних та раціональних цінностей і залишаються лише тваринні, звірячі інстинкти самозбереження - і то є мудрість життя. Саме тому, «волинська різанина» – це не якесь  виняткове явище в світовій історії, це типовий ексцесс, на фоні воєнних лихоліть. Жодна нація в світі не може похвалитись цілком благополучною історією.  Нагадаємо самі відомі випадки масових звірств в Европі: варфоломіївська ніч у Франції, політика огорожувань в Англії, «картопельний голод» в Ірландії, массове полювання на відьом інквізиції… В історії Російської імперії на кожне десятиліття припадає кровопролиття масштабу не меншого, аніж «волинська різня», так що немає чого звертати увагу на москальські причитання в бік Бандери та «волинської різанини» .
 
    Треба відзначити, що спалах волинської різанини мав підгрунтя  з обох боків, але була ще третя, прихована сторона конфлікту: інтриги НКВД.  НКВД, з допомогою своєї агентури, штучно розпалило україно-польский конфлікт в 1943-му, щоб застовбити за собою роль воїнів-визволителів зі Сходу на опустошеній території.  Це та сама технологія, що застосовувалась в 2014-му на Донбассі: зіштовхнути лобами темні народні масси з обох сторін. Повертаюсь до кадрів фільму. Там є такий персонаж: «емісар зі Львова» , який хиляє горівку чарку за чаркою і регулярно проголошує антипольські промови. Він – вилитий москаль, по всіх повадках, галичанського в ньому 0,0% натури. Скільки таких «галичан», «оунівців»,  «мельниківців» крутилося навколо наївних волинських селян на старті масових погромів? – Мовчать історики?
 
Сталін зробив «правильні» висновки з волинської різанини і дещо змінив свою національну політику. Він відмовився від організації стихійних міжнаціональних сутичок на користь організованного державою національного насильства. В 1944-му почалась "епоха виселених, переселених народів": з Криму , Кавказу. Потім була операція Вісла в Польщі…
Далі буде

    
"Велька Польска" хцяла кольоній на Сході та Півдні, а ким мали бути українці в цих колоніях? І після цього ви дивуєтесь "волинській різні"?