"Ісламська держава підірвала порядок у західному Іраку і східній Сирії, бо вона виявилася більш ефективною, ніж режими Багдада і Дамаска. Тобто, ІДІЛ встановила компетентну бюрократичну владу, яка поширилася на все навколо... і фактично поєднавшись з каральними заходами, стала непорушною і стабільною. І при такій територіальній захищеності ІДІЛ, без сумніву, перетворилася в центральний диспетчерський пункт, який організує теракти в інших країнах. В кінцевому результаті Ісламська держава може припинити своє існування лише тоді, коли якась інша сила перевершить її в ефективності управління і наведенні порядку". (Бернард Фолл)
 
Війни стимулювали зростання об'єму глобального ринку зброї з 56,4 млрд. дол. у 2014 році до 6,6 млрд. дол. у 2015 році. Експорт зброї зі США - 23 млрд. дол., Росії - 7,68 млрд. дол., Франції - 6 млрд. дол. Сумарні воєнні витрати у 2015 році склали 1,676 трлн. дол., що складає 2,3 % світового ВВП. На відміну від торгівлі пральними машинами чи черевиками, торгівля зброєю перебуває в зоні опіки держави. Уряди заохочують виробників зброї, експортними кредитами, державними субсидіями на наукові дослідження й інженерні розробки, допомагають знайти покупців і, в міру можливостей, розпалють війни і долучаються до них, звичайно, за межами своїх кордонів.
"Сучасна російська зброя гідно пройшла випробування, і не на навчальних полігонах, а в реальних умовах, в бою... Сирійський досвід дозволить внести необхідні корективи, підвищити ефективність і надійність техніки, створювати зразки зброї нового покоління, удосконалювати Збройні Сили, нарощувати їхні бойові можливості (З промови В.Путіна 17 березня 2016 року). Гідні випробуваня довели ефективну убійну силу російської зброї і дали збільшення частки РФ на світовому ринку зброї на 28 %, у порівнянні з попередньою п'ятирічкою (США - на 27 %).
Торгівля зброєю - це урядовий бізнес і територія корупції. Війни останнього століття перестають бути війнами між арміями, до них у все більшій мірі долучається мирне населення, яке одержало доступ до ринку зброї і перетворилося на його важливу складову. Потужні геополітичні гравці бережуть життя і майно своїх підданих і з'ясовують стосунки на території третіх держав. Так само первісні племена винищували сусідів для розширення території харчування для свого племені. Хто має потужнішу зброю, той перемагає слабших, краще харчується, потужніше мислить, винаходить ще потужнішу зброю... Освячений удосконаленою ідеологією цей цикл повторюється досі. Але необхідність захищатися і відкритість ринку зброї часто приводять до непрогнозованих  політичних, економічних і психологічних наслідків. Владу над країною легко втратити, але складно повернути.
 
Серед арабських країн Сирія була однією з найблагополучніших. У 2010 році ВВП на душу населення - 5 260 дол., рівень безробіття - 8,4 % , інфляція - 4 %, грамотність серед чоловіків 89 %, серед жінок - 73,6 %, безкоштовна освіта і медицина. Курс на побудову соціалізму, як і належить, збільшував частку державних підприємств, їхню збитковість і зниження якості товарів, що забезпечило щорічне скорочення експорту на 10 %. СРСР допомагав зміцнювати соціалістичну економіку - збудував каскад ГЕС на Євфраті, зрошувальні канали, завод азотних добрив і озброїв: у 1982 - 1990 рр. поставив зброї на 11 млрд. дол. і надав нові кредити для закупівлі радянської зброї.
Війна в Іраку зменшила надходження в бюджет на 30 %. Через сильну посуху і неврожай 2010 року сільське населення кинулося шукати заробітку в містах і рівень безробіття зріс до 14 %. Надлишок робочої сили знецінив її - середня заробітна плата впала до 1 дол./день. Економічне неблагополуччя посилило соціальну напруженість.
 
15 березня 2011 року на вулиці сирійських міст вийшли десятки тисяч сирійців вимагати реформ від Башара Асада. 18 березня в південному місті Дераа поліція арештувала і катувала підлітків віком від 10 до 15 років за графіті "Народ прагне падіння режиму" (лозунг "арабської весни" в Тунісі і Єгипті) . У відповідь 20 березня натовп підпалив будівлю партії Баас в Дераа. Поліцейські відкрили вогонь бойовими патронами, убивши п'ятнадцятьох і поранивши сотні людей. 25 березня величезні натовпи зібралися на вулицях сирійських міст Хама, Хомс, Алеппо. Башар Асад не був тюхтієм, як Хосні Мубарак. Він не пішов у відставку, а ввів у бунтівні міста армію. Танки забарикадували головні площі Хами, з дахів будинків снайпери відстрілювали протестуючих.
 
Башар Асад належав до релігійної меншини, алавітів (езотеричний різновид шиїтів), які управляли елітними армійськими підрозділами країни і службою безпеки. Ставши президентом, він згідно з Конституцією став сунітом. В Сирії проживали 21 млн. осіб, з них суніти складали 76 % населення, християни - 20 %, алавіти - 6 - 10 %, вони не конфліктували між собою на релігійному грунті. На початку повстання Асада і опозицію підтримало по третині населення всіх конфесій. Якби Асаду вдалося зобразити повстанців терористами і релігійними фанатиками, це б збільшило кількість його прихильників - народ, наляканий іракською війною шиїтів з сунітами, згуртується навколо лідера. Асад сповістив, що в Сирії починається смертельна битва з джихадистами, які хочуть розпалити релігійну війну і відкинути країну назад у середньовіччя.
Громадянська війна стала питанням часу. В ООН Китай і Росія блокувала будь-які резолюції, які осуджували Асада за вбивство людей, і продовжували поставляти в Сирію зброю й запчастини. Збереження правління Асада дозволяло зберегти в Тартусі єдину російську іноземну військово-морську базу. Падіння в Лівії режиму Каддафі обернулося втратою 4 млрд. дол. для російських виробників зброї,  для китайських - 18 млрд. дол. Треба краще берегти своїх "сукиних синів".  
Європейські країни проголосували за бойкот імпорту сирійської нафти, але союзник Асада - Іран - компенсував втрати, надавши Сирії мільярди доларів у вигляді банківських кредитів і готівки. Ірану важливо було показати себе захисником шиїтів у арабському світі і зберегти сирійський маршрут поставок в Ліван для Хізбалли. Барак Обама не смів підтримати сирійських повстанців - після В'єтнаму й Іраку громадська думка була рішуче проти будь-яких втручань у воєнні конфлікти за межами США.  Стурбований снайперами й танками, Обама спромігся лише на розумні слова: "Заради сирійського народу, для президента Асада настав час відійти в сторону".  Еге ж, як тільки, так відразу.
 
Проголошена в перші місяці повстання загальна амністія звільнила з сирійських в'язниць радикальних ісламістів, які мали зв'язки з мережею Заркаві. На той час лідером Ісламської республіки Іраку, яка ледь дихала, став Ібрагім Авада аль-Бадрі - вчений, професор ісламського права з докторським ступенем, син консервативного мусульманського проповідника з іракського міста Самарра. Йому джихадисти дали ім'я Абу Бакр аль-Багдаді.
Коли США почали бомбардування Іраку, тридцятидвохрічний Абу Бакр аль-Багдаді записався до руху опору, був заарештований і потрапив у центр затримань Кемп Букка, де одночасно утримувалися 20 - 26 тисяч ув'язнених. Зібравши разом ісламістських радикалів і простих іракців в умовах беззаконності наметового табору в пустелі, посадові особи США мимоволі створили "університет" джихаду, який поширював радикальні ісламістські ідеї серед затриманих. Академічні знання Багдаді зробили його впливовою людиною в Кемп Букка - він тлумачив закони шаріату і проголошував щоденні молитви. Дружні зв'язки з Кемп Букка згодилися потім, коли він був звільнений і знайшов своє місце у якості радника з питань шаріату в мережі Заркаві. "Якби не було вторгнення США в Ірак, найбільший кат Ісламської держави, швидше за все, доживав би свої роки професором коледжу. До 2003 року життя направляло його до спокійної кар'єри викладача ісламського права для двадцятирічних, замість обв'язування бомбами їхніх грудей". (Джобі Уоррік "Чорні прапори: сходження ІДІЛ")
Після загибелі Заркаві Багдаді зайняв його місце. Шаріатський вчений забезпечив релігійне прикриття актам жорстокості, засудженим священнослужителями всього світу як таким, що суперечать ісламу. Підриви самогубців, викрадення, здирництво, війна проти шиїтів, пролиття невинної мусульманської крові Багдаді не тільки схвалював, але юридично виправдовував відповідно до ісламських законів.
 
Хаос породжує радикалізм. У сирійському повстанні Багдаді побачив резерви, які поповнять його поріділу армію: "Тут, у цій країні, відкрився ринок джихаду і став легкодоступним! Жодна доросла дієздатна людина не матиме ніякого виправдання, якщо залишиться з тими, хто відмовляється від джихаду". Через півроку з початку повстання в Сирії Багдаді направив туди розвідувальну групу визначитися з шансами організації перебратися на нового господаря. Сирія, як донедавна Ірак, була територією насильства і беззаконня, якою вільно переміщалися люди зі зброєю, і не було американців. Бойовики Фронту аль-Нусра, які могли приєднатися до ісламістів, вже билися з урядовими військами. Багдаді не цікавив ісламістський уряд в столицях Сирії або Іраку. Його метою було створення ісламського правління без кордонів - ісламського халіфату, який стане початком Всесвітнього Халіфату. Родовід Багдаді давав йому право бути халіфом. Поширення діяльності на Сирію давало право говорити про ісламський халіфат, який стирає кордони.
 
У Сирії поширилися чутки про релігійні вбивства і напади. В сунітських містах почали з'являтися на під'їздах листівки, які попереджали про майбутні напади ескадронів смерті алавітів. Одночасно алавіти почали отримувати подібні попередження про сунітів. Банди шабіха ("примари"), викрадали на вулицях жінок і дітей, а потім повертали їх мертвими або побитими і катованими. До кінця 2011 року одним з гасел сирійського протесту стало "Християн у Бейрут, алавітів у гроби". Православним московського і київського патріархату не вистачає такої щирої віри і непримиримості, як у мусульман, інакше тут вже палало б не гірше, ніж в Іраку чи Сирії.
 
24 січня 2012 року невідоме сирійське повстанське угрупування опублікувало відеоповідомлення, що представництво мережі Аль-Каїди в Сирії почало свою діяльність. За кілька тижнів два ідеально синхронізованих автомобілі-бомби вибухнули в одному з відділень з питань безпеки в Дамаску, вбивши сорок чотири людини. До сирійського протистояння долучилася ще одна сила - ісламський тероризм.
У сунітських арабських країнах Перської затоки і Північної Африки через мережі Ісламської держави в перші місяці 2012 року були завербовані тисячі мусульман для ведення джихаду в Сирії. Ще більше арабів жертвували гроші, коштовні ювелірні вироби на справу сирійських ісламістів. Арабські уряди таємно відправляли допомогу, включно зі зброєю. Проводилися Twitter-аукціони, де продавалося все, за що можна було отримати кошти - на допомогу сирійським повстанцям. Деякі "ангели-інвестори" власноручно доставляли повстанцям валізи з готівкою, бригади повстанців носили імена своїх благодійників.
У значно більшій кількості, ніж колись в Афганістан і Ірак, молоді чоловіки-мусульмани з усього світу направилися в Сирію - присягати халіфові і будувати Всесвітній Халіфат. Вихідці з Західної Європи мали паспорти, які дозволяли їм вільно пересуватися по всій території ЄС і Північної Америки. Мова йшла про тисячі радикалізованих молодих людей, які здатні дестабілізувати світ. Європейці беруть участь у бойових операціях ІДІЛ, відрізають голови журналістам і підривають себе в Сирії й Іраку. Чому ІДІЛ має незбориму привабливість для молоді? ІДІЛ відкинув західний спосіб життя, духовність, ідеологію, мораль, соціальну несправедливість, а головне, знецінення людської особистості. Нова релігія одухотворяє світ, позбавлений духовності. "Зайві люди" одержали ідею, задля якої варто пожертвувати життям.
 
А що ж Асад? Курдам Асад надав автономію і вони якийсь час не долучалися до конфлікту. В липні 2012 року було прийнято антитерористичний закон, який забороняв надавати медичну допомогу повстанцям. Почалися облави в лікарнях. Лікарі кинулися втікати з країни - в Алеппо, де було у 2013 році близько 6 тисяч лікарів, у 2015 їх залишилося не більше 250. На початок 2015 року відсутність кваліфікованої медичної допомоги станом призвела до смерті від хвороб і ран близько 200 000 людей.
За даними організації Syrian Network for Human Rights у грудні 2014 загинули 1328 мирних жителів, з них 1049 (з них 203 дитини і 105 жінок) вбиті силами Асада, 72 - радикальними ісламістами. Саме жорстокість Асада змусила сирійців приєднуватися до ісламістів або помірної опозиції. Поліцейські і військові, не бажаючи брати участь у терорі проти своєї країни, масово дезертирували і, об'єднавшись у Вільну сирійську армію, почали війну з урядовими військами.
 
До кінця червня 2014 року загальний обсяг захопленої ісламістами території від західної Сирії до центральної частини Іраку була більшою, ніж разом узяті території Ізраїлю і Лівану. 4 липня 2014 року Багдаді проголосив створення Ісламської держави Іраку і ал-Шаїму (синонім Леванту). Час працював на ІДІЛ. На захоплених територіях були призначені губернатори, шаріатські радники і військові командири, почав працювати уряд з процедурами, офіційними дозволами, податками, відомствами, які відповідали за соціальні мережі, логістику, фінанси, навчання, безкоштовну медицину, набір кадрів і підготовку кандидатів на самогубчі завдання. Казна швидко наповнилася завдяки податкам і продажу понад сорок тисяч барелів сирої нафти в день з захоплених нафтових свердловин. ІДІЛ заволоділа нафтовими свердловинами, нафтопереробними заводами, лікарнями, університетами, військовими базами, заводами і банками загальною вартістю в готівці і цінних паперах близько півмільярда доларів. ІДІЛ почав повертати собі залишені міста Іраку.
Повстанці Фронту аль-Нусра і світської Вільної сирійської армії нарікали, що ІДІЛ виграла конкурс на новобранців не тільки тому, що  може собі дозволити платити великі зарплати, а й тому, що бореться за щось важливіше, ніж повалення Башара Асада.
 
Білий Дім обмежувався висловлюванням стурбованості, Росія продавала зброю, Іран давав гроші, весь світ надсилав бойовиків. Тим часом армія ІДІЛ підійшла до передмість Дамаска. Стало зрозуміло, що треба щось робити, бо ІДІЛ сама не розсосеться. Варіант зі стіною по периметру і ровом з крокодилами чомусь не розглядався. Хоча цікаво було б подивитися, що зробить з ісламістами мирне населення в умовах повної блокади - саме з'їсть чи згодує крокодилам.
Нарешті очолюване Девідом Петреусом ЦРУ приступило до розробки плану формування, навчання і озброєння помірної повстанської армії, яка повинна буде повалити режим Асада і встановити владу в провінціях, які контролює ІДІЛ. 17 вересня 2014 року Палата представників Конгресу США схвалила план навчання і озброєння сирійських повстанців для боротьби з ІДІЛ. На їхнє навчання в таборах  Туреччини й Саудівській Аравії США витратили близько 500 млн.$. Багато з підготовлених сирійців перейшли на бік ІДІЛ або продали свою зброю терористом й емігрували до Європи. Бойовикам, підтримуваним ЦРУ, платили від $100 до $150 в місяць, менше половини того, що одержували бойовики ІДІЛ.
З 22 вересня США почали нічні бомбардування території, контрольованої ІДІЛ.
 

Надії на мирне врегулювання сирійського конфлікту розтанули. Перемога Асада, підтримуваного Росією і Іраном, здається  малоймовірною. Але між учасниками конфлікту немає єдності. ІДІЛ не є головним ворогом для учасників війни. США вважають себе захисниками демократії у світі і вимагають усунення від влади Башара Асада за жорстокі репресії проти мирних демонстрантів у 2011 році. Саудівська Аравія ворогує з Іраном, який підтримує Хізбаллу в Лівані й надає фінансову і військову підтримку уряду Башара Асада. Туреччину більше хвилює сепаратизм курдів, які протистоять Ісламській державі на півдні Туреччини. Курди Туреччини, Іраку й Сирії вимагають визнання їхньої власної держави - Курдистану.
Росія давній союзник Башара Асада, надає йому військову допомогу. З0 вересня 2015 року на прохання президента Сирії Башара Асада  літаки повітряно-космічних сил Росії з авіабази біля Латакії почали наносити точкові удари по позиціях ІДІЛ. У серпні 2016 року жителі 310 населених пунктів Сирії після складання зброї одержали продовольство, доставлене гуманітарними конвоями Міністерства оборони РФ. Країна належить тому, хто завоює серця й розум населення. Чи не так? Та й важливо засвідчити свою участь у конфлікті, коли настане час розподілу пирога.
 
А як же ІДІЛ? Аналіз Jane’s Terrorism & Insurgency Centre засвідчив, що у 2014 році з 982 контртерористичних операцій урядових сирійських військ лише 6 % спрямовані проти ІДІЛ, решта проти сил помірної опозиції. Лише 13 % операцій ІДІЛ спрямовані проти урядових сил і об'єктів, решта - проти сил помірної опозиції.
Всупереч заявам Міністерства оборони РФ, 80 % ударів російських військово-повітряних сил спрямовані не на ІДІЛ, а на об'єкти, контрольовані сирійською опозицією. Можливо, метою РФ є знищення життєздатної опозиції, що поставить перед вибором між Асадом і ІДІЛ.
Нафту у ІДІЛ купує уряд Сирії і курди за цінами вдвічі меншими за ринкові, щоб перепродати з суттєвим прибутком Ірану й Туреччині. Війна - вигідний бізнес для одних, каліцтво і смерть для інших. Кожному своє.
Чи не краще створити для ІДІЛ резервацію. Якщо ліквідувати ІДІЛ, її бойовики почнуть повертатися додому і понесуть з собою загрозу тероризму по всьому світу.
 
До 1989 року 58 % війни закінчувалися перемогою однієї з воюючих сторін, зараз таких лише 13 % . В часи "холодної війни" 10 % конфліктів мали дипломатичне рішення, зараз таких 40%.
Сирійський конфлікт триває шостий рік. За цей час відбулося три раунди дипломатичних переговорів у Женеві, три - в Астані. Планується Женева - IV, не виключається Астана - IV. Тим часом в Сирії проходять випробування нові види зброї і відпрацьовуються тактики ведення сучасних високотехнологічних війн для наступних полігонів. "Якщо на початку п'єси на стінці висить рушниця, то вона повинна вистрілити" (А.П.Чехов)