Коли захисні механізми виявляються занадто слабкими, в нас зникає віра в можливість вплинути на результати війни, і ми переживаємо події з ганебною байдужістю, ніби ми всі стали заручниками.
(Ж.Бодрійяр "Війни в Затоці не було")
 
Ще недавно достатньо було застосувати шантаж, підкуп, обман, залякування провідних політиків, щоб вони дестабілізували і руйнували свої країни. Далі держави-спонсори давали гроші і зброю  підготовленим людям і досягали своїх політичних цілей. Перемога в гібридній чи повномасштабній війні виправдовувала варварське ставлення до переможених, яких вважали людьми нижчого сорту.
Але світ змінився. Все частіше доля війни не залежить від геніальності полководців, а народ стає не об'єктом, а суб'єктом історії. Некеровані громадські рухи мають можливість накопичувати кошти і купувати зброю на відкритих ринках або налагодити кустарне виробництво зброї за захопленими зразками - таліби в Афганістані забезпечили себе автоматами Калашникова власного виробництва, ІДІЛ налагодив випуск мінометів.
Офіційна пропаганда, поширювана через центральні ЗМІ, нейтралізується контрпропагандою через неконтрольовані інформаційні мережі, зокрема через інтернет. Захоплення території і підтримка маріонеткових урядів стає початком тривалої громадянської війни, яка знецінює перемогу у високотехнологічній війні. Армія здатна перемогти армію, але не здатна перемогти повсталий народ.
 
Чи хтось в уряді США прогнозував, що усунення від влади в Іраку диктатора-соціаліста Саддама Хусейна мобілізує на війну мусульман зі всього світу? Хтось міг завбачити, що ідея побудови комунізму буде заміщена ідеєю побудови Всесвітнього Халіфату? Хтось знав, що знецінене людське життя служитиме не нагромадженню капіталів для обраних, а стане зброєю терористів-смертників? Що пішло не так в Іраку? Почнемо з бездоганної стратегії.
1. Перемога над армією Саддама і усунення його від влади - успішно виконано.
2. Дебаасизація, з метою усунення від влади і позбавлення впливу прибічників Саддама - провалено. Вакуум влади призвів до хаосу, армія США не була готова виконувати поліцейські функції. Наводити порядок на свій розсуд взялися бойовики Заркаві, розпаливши міжконфесійні і міжетнічні конфлікти і ненависть до окупаційної армії США.
3. Підготовка й проведення демократичних виборів і передача влади законно обраному уряду - провалено. Непропорційне представлення в уряді різних груп населення призвело до перекосу влади і ще одного конфлікту між скривдженими й переможцями. Поліцейські загони шиїтів зайнялися винищенням сунітів. Захисником сунітів став Заркаві, його загони почали винищувати шиїтів. Оскільки серед мусульман світу суніти складають близько  87 - 90 %, його рішуча жорстокість не відштовхнула, а додала йому симпатій серед співчуваючих справі джихаду.
4. Підготовка нової іракської армії і поліції, які забезпечать законність у країні - провалено. Армія і поліція не змогли залишитися поза громадянським конфліктом, який охопив країну. Пропаганда створила романтичний образ відважних, сильних чоловіків, які повстали проти окупантів і перемагають найпотужнішу армію світу - США. Реальною владою в Іраку стала армія Заркаві. Погрози і  розправи утримували людей від співпраці з окупаційною владою. Безробіття в розореній війною країні стало додатковою причиною, чому чоловіки йшли в краще оплачувану армію Заркаві. Підготовлені американцями військові підрозділи іракців часто у повному складі, прихопивши зброю, дезертирували до Заркаві.
 
В цих умовах війська США зосередилися в укріплених пунктах передового базування ФОБах (FOB – forward operating base) з кінотеатрами, магазинами, басейнами. Час від часу ФОБбіти влаштовували безуспішні рейди на пошук повстанців. Така стратегія дозволила мінімізувати втрати живої сили, але Ірак належав бойовикам Заркаві, озброєним загонам сунітів, шиїтів і просто бандам грабіжників. Мережева організація Заркаві виявилася більш гнучкою, мобільною, оперативною, ніж централізована військова ієрархія США.
Бойовики Заркаві контролювали двістіп'ятидесятитисячне місто Таль-Афар перед прибуттям туди 3500 вояків Другого танкового підрозділу кавалерійського корпусу під командуванням полковника Герберта Макмастера. Перед відправкою в Ірак його підлеглі на плацу в Форт-Карсоні, штат Колорадо, вивчали культуру Іраку і відпрацьовували різні можливі складні ситуації при контакті з іракцями. Прибувши в Ірак, Макмастер відразу почав налагоджувати стосунки з місцевим населенням, влаштовувати зустрічі сунітів і шиїтів, організував сумісне патрулювання вулиць. Для населення найважливішими є безпека, вода, електрика, транспортна мережа, медицина і санітарія. Підлеглі Максастера, не стали ФОБбітами, а зайнялися налагодженням мирного життя в місті і постійно несли службу на 29 блокпостах. Декілька тижнів підрозділ ніс великі втрати, але потім місцеві жителі стали на бік американців і спільними зусиллями вигнали бойовиків з міста.
Макмастер порушив три головних правила ідеальної ієрархії:
- ігнорував помилкові стратегічні вказівки командування;
- коли командування не реагувало на його запити, звертався до журналістів;
- надав право молодшим офіцерам на блокпостах, не чекаючи вказівок від командування, діяти на власний розсуд відповідно до обставин.
 
Макфарленд, підлеглий Макмастера, був переведений з Таль-Афару в Аль-Анбар. Перед його прибуттям 1000 підготовлених іракських військових дезертирували відразу після випускної церемонії. Макфарленд вже переконався в недієвості стратегії уникнення втрат і підготовки іракської армії для ведення війни з повстанцями. Тому в Аль-Анбарі він застосував досвід Таль-Афару - налагодив співпрацю з вождями сунітських племен. І тут теж бойовики мусили покинути місто.
Набутий досвід був узагальнений Девідом Кілкалленом в книжечці "28 статей: основи контрпартизанської війни на ротному рівні", яку військові пересилали один одному електронною поштою.
 
Девід Петреус у 2003 році командував 101 десантною дивізією в Мосулі, найбільшому місті на півночі Іраку. Він теж порушив правила ідеальної ієрархії. Він проігнорував наказ про дебаасизацію і залишив на посаді губернатора Мосула члена Баас. За його розпорядженням були збільшені ціни на пшеницю, що дало можливість селянам більше заробити на її продажу. Всупереч наказу командування, він залишив відкритим кордон для прикордонної торгівлі з Сирією, що народило жарт про те, що Петреус має власну міжнародну політику. Дякуючи підтримці населення, американські операції в Мосулі були найбільш успішними. За це Петреус був зісланий в Канзас командувати військовою базою. Звідти він налагодив електронне листування з Макмастером, Макфарленом, Кілкалленом. Спільними зусиллями вони зайнялися розробкою нової стратегії США в Іраку. Оскільки Рамсфельд не бажав чути інших точок зору, крім власної, Петреусу довелося через ЗМІ поширити розроблене Польове керівництво FM 3-24 з викладом контрпартизанської доктрини.
Хтось в Україні ознайомився з цим детальним документом "FM 3-24 MCWP 3-33.5 Insurgencies and Countering Insurgencies" (Повстання і протидія повстанню) https://fas.org/irp/doddir/army/fm3-24.pdf)?  Нам такого не треба, бо в нас АТО, а не повстання. Донбас чекає звільнення від російських терористів.
 
Катастрофа в Іраку змусили президента Буша 18 грудня 2006 року замість Дональда Рамсфельда призначити міністром оборони Роберта Гейтса, а той 24 січня 2007 року призначив командувачем Міжнародними об'єднаними збройними силами в Іраку Девіда Петреуса замість Джорджа Кейсі. Більше нікого не цікавила думка Рамсфельда, що в Іраку немає ні повстання, ні партизанської війни. Безконтактна високотехнологічна війна з єдиним центром управління одержала альтернативу - у війні з повстанцями перемагає той, на чиєму боці населення. Найважливіші рішення повинні прийматися не в командному центрі за тисячу кілометрів, а тими, хто веде боротьбу, з урахуванням ситуації на місці. Важливо, щоб вони мали повноваження і здатність приймати самостійні рішення.
 
Щоб уникнути фінансових зловживань з боку військових, кошти для надання послуг населенню за проведеними тендерами одержували приватні компанії. Комісія з військових контрактів, двопартійна наглядова рада, створена Конгресом США у 2008 році, прийшла до висновку, що відкати, шахрайство, зловживання в Іраку і Афганістані набули масового характеру. Це призвело до втрати від 31 до 60 млрд.$.
Військове командування на місці бачило проблеми, але не мало коштів для їх вирішення. Коли нарешті була запроваджена програма децентралізації грошової допомоги, командування одержало можливість витрачати кошти на оплату послуг іракських військових чи вирішення побутових проблем населення. Статистичний аналіз показав, що це стало додатковим чинником зменшення кількості терористичних актів - кожні 200 000 $  на 100 000 населення (2 $ на людину) дозволяли запобігти трьом терористичним актам.
 
У 2007 році було збільшено чисельність військ США в Іраку за рахунок тисяч свіжих навчених солдатів. Успішна координація антитерористичних груп розвідки США і оперативних сил спеціального призначення, вербування агентури серед місцевого населення, впровадження агентів у середовище бойовиків і, головне, підтримка населення зробили ефективною боротьбу з повстанцями. Міста сунітського трикутника, які служили притулком і операційної базою для бойовиків Заркаві, швидко стали небезпечними для його послідовників. Постійні операції вдень і вночі не давали терористам можливості планувати і координувати складні атаки. Ісламська республіка Іраку була викинута у віддалені важкодоступні гірські райони. Три вищі рівні її керівництва були винищені. У 2011 році війська США передали всю владу уряду Іраку і 15 грудня остання колона військових залишила країну. Спокій у Перській затоці і дешева нафта для економіки обійшлися більше ніж у трильйон доларів з бюджету США, непрямі витрати додали ще один трильйон доларів.
 
На знак протесту проти сваволі місцевої влади 17 грудня 2010 року в столиці Тунісу вуличний тороговець фруктами Мухаммед Буазізі вчинив самоспалення. Народ вийшов на вулиці. 14 січня 2011 року президент Тунісу пішов у відставку. Арабська весна прийшла у 16 арабських країн, викликавши політичні зрушення в урядах.
15 березня 2011 року на вулиці сирійських міст Дераа, Латакія і Хомс  вийшли демонстранти з вимогою політичних реформ. Вони несли Біблію і Коран як символи єдності багатоконфесійної країни. Президент Сирії, головнокомандувач сирійських збройних сил  і секретар сирійського відділення партії Баас Башар Асад вивів на вулиці танки і війська, адже саме це потрібно для швидкої перемоги. Ісламський Халіфат одержав другий шанс.