16 березня відпустили Насірова. Ну, як відпустили, його дружина принесла в своїй сумочці 100 мільйонів, і його відпустили. Щастить Насірову в житті, нічого не скажеш. От прийшлось йому «сховатись», і Феофанія зразу ж запропонувала: приходь, ми тобі койку виділимо. І виділила, на колесах, НАБУ його на цих колесах три доби по всьому Києві колесила. А друзі у нього які, і всі адвокати. Всі десять прилетіли, лише строк Насірову замаячів. А судді. Три доби не змогли знайти суддю, щоб він йому строк впаяв. Виявляється, всі вони на фазендах у землі порпаються. Взяли відгули, і порпаються… А люди які навкруги нього? Ось три дні ходив «під себе». І смерділо на пів-Києва, а вони навіть носи не затикали. А закривали його своїми грудьми від шаленої юрби, від плебсу. А вони, невдячні заблокували всі ходи і виходи з Солом'янського, найгуманнішого суду, щоб він не втік у якусь Велику Британію. Та він навіть на глобусі її не знайде, навіть виговорити це слово не в змозі. Тим більше, три квартири у Лондоні… Ой, що я кажу, який Лондон? Бо наша СБУ довела, що у Насірова нема лондонського громадянства. І угорського нема. Та нема навіть українського. Бо коли він два роки тому ставав головним митарем і головним хранителем державної тайни, його в СБУ запитали: а чи нема у Вас іншого громадянства? А він на них як гаркне: та нема. І все, забив їм баки. А ці, в формі ветеранів АТО не люблять мільйонерів та мільярдерів. Та які мільйони, звідкіля вони у чесного митаря? А дружина у нього яка? Позичила 50 мільйонів, і принесла ці півтора центнера грошей, щоб визволити його з страшної камери, де він уже два тижні співає: «Чорний ворон, чорний ворон…». І з тестем Насірову пощастило. Бо той теж привіз на пікапчику півтора центрера 500-гривневих купюр. Що не зробиш для рідного зятя? Прийшлось з шапкою по всій рідні ходити. А тепер, коли відпустили, треба ж ці сто мільйонів десь шукати, щоб розплатитись. Так можна й з сумою піти. Не віддавати ж ці два мільярди… Ой, що це я кажу, про них навіть згадувати не можна, бо найдуть, ці з НАБУ такі нахаби. А тепер, після двох тижнів тріпання нервів, буде жити спокійно, з браслетом на нозі та без паспортів, без українського паспорта. І ждати визову в прокуратуру, прибувати до детектива, прокурора, слідчого судді, суду за першою вимогою. Та тут заплутаєшся в одних назвах. Тільки б не знайшли лондонського паспорта, а то як попадеш у свої квартири? Та там, напевно вже сміття до коліна зібралося. Та це буде завтра. А сьогодні – вдома ванна, шконка та прогулка з 16 до 17…