Поки не повісять із десятків два-три зкурвлених і продажних депутатів, суддів разом із їх мантіями, чиновників, мажорів, їх папіків і маміків, (і то у кожному місті!) не настане протверезіння в Україні. От не настане! Бо вони, бісові діти, вірять у те, що як воно є, то буде довіку. Що все накрадене буде за ними закріплене навічно, бо вказали ж у деклараціях, про мільйони готівкою, тож тепер це вже узаконено! Спробуй торкнись! Хто оті «лігархи»? Це ж просто злодії у особливо великих масштабах. Вони що, щось винайшли, щось запровадили, хоч одну гривню заробили чесною працею? Як можна підім’яти під себе державне підприємство Кондфірма «Карла Маркса», не працюючи у бізнесі ні дня? Як можна загарбати шахти, заводи, цілі галузі індустрії, не вклавши в них ні копійки? Як можна в біднішій країні Європи жити так, що й не снилося найбагатшим європейським політикам і бізнесменам? Як можна із квартирки у панельному будинку переселитися у багатомільйонний палац, не заробивши ніц нічого, а тільки вкравши у людей, полишивши їх  жевріти на межі виживання?
Народ України не має це терпіти. Він єдиний є носієм усієї влади в державі, і він і тільки він має покласти край цій ганьбі. Колись кричали: «Банду геть!» А обдурені солодкими речами про «Апачі» посадили владувати ще гіршу банду. Де «Апачі», Юга? Де посадки? Влада і провладні курви вже давно ведуть неоголошену війну проти свого народу, яка має чи не пріоритет над війною із московією. Ветерани АТО поставили своє життя і честь на кін, доводячи, що торгівля з ордилом це є злочин. А як реагує влада? Звичайно – як завжди. Вона захищає сама себе і свої оборудки злочинної торгівлі. Спочатку послала тітушок спробувати міць АТОвців, потім через провладні ЗМІ облила брудом усіх причетних до блокади. Потім розгорнула пропаганду неможливості існування економіки України без донбаського вугілля. Та хай йому грець, тому донбаському вугіллю! Скільки країн є у світі, в яких немає жодних корисних копалин, а вони існують і квітнуть, тому що там влада тямуща, а не наскрізь корумпована! Хай донбасюри пожруть своє вугілля кілька років, а потім Україна ще має вирішити, референдумом або іншим чином, чи пускати їх назад до неньки!
Головна проблема України сьогодні – це барига-президент, який не вміє чи не хоче (чому?) називати речі своїми іменами: війну - війною, агресора- агресором, корупцію - корупцією. Якщо є хоч маленька підозра, що през є залежний від протилежної сторони (Ліпецька фабрика, Судноремонтний завод у Севастополі, тощо), то що роблять нормальні люди? Вони того преза сколупують, і оголошують нові вибори. У нас же не так. Кажуть: не розхитуйте човна, «бо пуцін нападе»…  Люди! Пуцін і так вже напав, скільки ж можна більше нападати, щоб дійшло? Скільки ще має загинути кращих синів України? Скільки разів потрібно наступати на ті ж самі граблі, щоб зрозуміти, що на чолі країни випадково опинився пройдисвіт, для якого інтереси країни є на 16-му місці? Що усі його дії спрямовані на власне збагачення, а не на безпеку і процвітання України. Цю курву із алкогольними мішками під очима і жирною пикою, що набрякла від учорашнього бухання,  треба знести негайно, або одного ранку прокинемося підданими Київського улуса московської орди. Взагалі посаду преза треба ліквідувати як непотрібну як і сотні його посіпак-дармоїдів із презової адміністрації. Це ще те кубло корупції!… Україна має стати чисто парламентською республікою. Для економічно недорозвинутої України наразі достатньо одного прем’єра, якого обиратиме (вдвічі скорочений) парламент, і якого можна буде змінити на протязі хоч року або двох. І контролювати, контролювати і контролювати кожен крок, кожну витрачену копійку, а не віддавати їм країну на тимчасовий прокорм і грабунок.  Державний апарат скоротити у рази. Оголосити повну свободу підприємництва за однієї умови – сплачуй 10 чи 15 відсотків із доходів у бюджет. І усе! Ніяких інших умов. Залучити міжнародне фінансування бізнес-проектів, фермерства, будь-яких стартапів під нормальні світові відсотки 1-5% річних. Шльондр як гонтарєва на дух не підпускати до банківської сфери. Здійснити реальну децентралізацію, передавши на місця усі повноваження і фінанси.  Тоді усі волання про федералізацію відпадуть самі собою. Ви цей перелік далі можете продовжити й без мене. Бо це очевидні речі.
Але для усього цього потрібно, щоб українці захотіли змін. От чи готові вони для цього – оце є відкрите питання.