Маю трохи часу. Вирішив зайнятися перекладом творчості видатного Яківа Кутового, якого тут ніц не розуміють,  на людську мову.
 
Ось що вийшло.
 
Розповім Вам, шановні, про одну дуже порядну людину. Дивне у нього було ім’я, майже непристойне – Хулібек. Так його називав татко. Чому? Бо вона, ця порядна людина, довго була на заробітках у Середній Азії. Тому й позивний у нєї, цієї людини, був нестандартний -Хулібек.
 
Дивно дуже, але така вельмі порядна людина там сиділа у буцигарні. І знаєте за що? Вона за своєю унікальною технологією перетворювала місцевий кумис у шмурдяк 40 градусів за Мендєлєєвим  і геть споювала місцевих середньоазіатів.
 
Після буцигарні він повернувся. У нього була жінка. Вона дуже вірила у Бога і навіть при СРСР ходила до церкви. А той Хулік був таки страшним хуліганом. Колись причепив до корови сідло. Його пов’язали, як шандарахнутого та за сприяння жінки влаштували до церкви, щоб не хуліганів. Сидить він одного разу спокійно біля входу, і тут раптом прилетіла оса (це така муха полосата). Літала біля нього, літала, не чіпаючи цього Хуліка.
 
А він, падлюка, зняв свого тапця та як ухуяр… тіпа вдарив по тій осі, вона геть запритомніла. А він як заверещить на всю церкву:
- Дивіться, я цю осу так налякав, що вона, здається, укакалась.
 
За це його звідки вигнали геть. Але цей церковний досвід таки став йому в майбутньому корисним.
…
Далі .
 
Став він більш солідним, вивчився на шофера, став непогано заробляти, бо директора завода возив. При цьому мав змогу каністру-дві на день з баку вкрасти – це вже на шифер вистачить і ще на щось… Одного разу в того директора вмер колєга і Хулік його (Директора) повіз на кладовище. Подивився Хулік під час паніхіди на святого отця, що за годину заробляє купу грошей, і поїхав до бабці, яка бачить майбутнє.
 
- Бабця! А може мені на кзьондза  вивчитись?
- Льогко. Але треба спочатку перейменуватися з Хулібека на Хому.
 
Отож Хома Хулібек почав вчитися на  ксьондза. Важка справа, але легша, ніж каністри з бензином пиз… красти.
 
Таки вивчився. Розподілили його на багату парафію.
 
Правив гарно, за канонами. Але  про своє шоферске коріння не забував. Бував потайки у нічних клюбах. Одного разу його парафіяни таки там застукали з кобєтами. Що далі? Відлучили, забрали рясу й кадило.
- Хєр з вами! - сказав Хома Хулібек і пішов у депутати.
 
Отут нарешті й почалося справжнє життя!
 
Хома Хулібек поміняв імья на на більш пристойне, став Леонардом, як Да Вінчі. Всьо люксово, бабло тікло рікою, нічого не треба було робити, тисни на кнопку і не бери в голову.
 
Все як у раю.
Придбав він кота величезного, яйця в якого розміром з кочан капусти, а  голова лиса, як шкільний глобус.
(Далі – скорочено, бо дуже великий цей твір Яківа Кутового)…
  
Отже, одного разу послизнувся Леонардо Хома Хулібек з тим котом на мармурових сходах і впав своєю півторацентнерною вагою. Коту гаплик, а у самого нога зломлена.
 
Замислився Лео. Зрозумів, що треба змінювати життя докорінно.  Надумав врешті щось файне зробити. Зібрав всю касу, яку мав, полічив її, взяв десяту частину і на неї збудував фонтан з кольоровими світлодіодами, музікою і голими дівчатами з бетону. Причепив табличку зі своїм ім'ям – Меценат Лео...
 
І почалося. Всі перейняли цю моду й почали свою вкрадену десятину у місто рідне вкладати...
 
Майданчики дитячі з каруселями, літні площадки для танців пенсіонерів на гідропарку, на кожному кроці лавки з підігрівом, сніданки для безхатченків..
 
А біля фонтану купа туристів з Єйропи усе фотографує на смартфони.  Все світить, блимає вогнями. На кожному кроці – бювети із святою водою…
 
Гроші у бюджет міста пливуть як водоспад. Весело! Все виросло різко, аж страшно. І всюди – таблічки, таблічки… З прізвищами меценатів.
 
Тривалість життя росте як ті дрожжі. Лікарям нема чого робити, бо всі здорові. Фітнес процвітає!
 
От і думаю…
 
Може собі яку таблічку з фанєри випиляти…
--
Завше ваш, перекладач творчості Яківа Кутового -  Фрактал.