"Хрум" то уже як результат, як насолода, як найбільше задоволення дитинства. Підняти під деревом величезне жовте із рожевим боком яблуко, відполірувати об сорочку і вгизтися у соковиту м'якоть. "Хрум",- ніжний аромат соку разом з кислинкою та солодом розливаються усіма куточками рота, від нижньої губи на бороду стікає цівочка соку. Яка ж вона смачна ота Донешта. А назва яка! Від неї повіває теплим полуденним вітерцем із запахом овечого молока, винограду, яблук та слив під акомпанемент ніжної флояри...
Вечорами гортаєш довідник з помології, який чомусь початково прийняв за книгу з млинарства, а там малюнки, малюнки, малюнки. Малюнки різних сортів яблук. груш, слив, абрикосів, персиків,- усього що називається фруктами та родить наша земля. Звичайна жерделька у вінку листя виглядає настільки апетитно, що мимовільно починаєш сковтувати слину. А вже персики, персики які!!!
Наш сад один з кількох у селі, який не пішов під сокиру після введення хрущовських податків на фруктові дерева. Кожної осені у ньому появляється невиразної зовнішності чоловік, який вилазить на яблуні з відром у руці та жмутом газет за пазухою. Він дуже уважно оглядає коричневі ранети, обережно зриває яблука, відразу кожне зірване замотує у газету та кладе до відра. Коли відро наповнюється до верху, він злазить на долівку і методично складає яблука до дерев'яного ящика. Його робота триває декілька днів, ночує він у стодолі на сіні і там же, на току, складає ящики з яблуками. Потім приїздить автівка, яблука вантажать і усе закінчується. На деревах лишається майже половина яблук, а з розмов дорослих ти взнаєш, що цього року продано багато яблук, продано дуже вигідно (по 7 копійок  за яблучко), а виручених грошей вистачить на те, аби купити хлопцям (мені та брату) нові кирзачки та пару поросят навесні. Решта осіннього врожаю яблук (ранети, зорі, луїзи, йони) та груш (бери) зривалася уже усією родиною та заносилась до стодоли, де закладалася у сіні на зимове зберігання. Взимку, принесені із стодоли фрукти пахнуть літом, молоком та радістю. Такі от дитячі спогади. То уже пізніше я довідався, що наш сад не був вирубаний тому, що батько з вісімнадцяти років працював учителем у школі, а учителі були звільнені від земельного податку, а отой таємничий збирач яблук був цілком собі радянським Корейко, який зібрані по селянських садках яблука та груші возив до Воркути та Красноярська і з таких оборудок мав шалені гроші.
Тепер про Помологію, яка є наукою, але не наукою помолу. Помологія, наука малюнків, наука систематики. У кожній країні наука своя, як і свої фрукти. Уніфікуватись вона не встигла - їй поставив підніжку технічний прогрес,- генетика та кольорова фотографія. Помологія - наука педантів, яка покликана доставити до нашого столу найкращі фрукти, як результат природного, народного та наукового відбору (то називається селекцією)
І от тут проблемка у мене,- як рутинну працю багатьох поколінь викласти популянрно. Але спробую.
Найпершим інструментом нашого предка - садівника була сокира. Фруктові дерева, на які початково покладалися надії, як на родючі та смачні, але не справдили сподівнань просто вирубувалися для того, аби звільнити місце у прасадку для нових претендентів. Претенденти вишукувалися по лісах - гаях, їх кореневі пасинки переносилися  поближче до помешкань і так тривало століттями. Ота Донешта, смачне пресмачне яблуко, сорти груш Лісова красуня, Дуля саме так і дісталися до українських садків і лишилися нам у смачний спадок. А от з Йоною, наприклад, уже цілком інша історія. Червонобоке зимове яблуко з надзвичайно ніжним смаком та ароматом, яке розповсюджене на Покутті та Буковині аніразу не є сортом народної селекції. Слідкуйте за літерами. Наша Й О Н А - це J O N A з приставкою TAN або кажучи просто - американський Джонатан. Якось він дістався до наших земель років із сто тому, і то не сам, а в товаристві із Мекінтошем, двома Делішесами (золотим та червоним), Штрефлінгом, які не дуже прижились, а от Джонатан прижився, асимілювався у Йону (пророк біблійний ніби був такий) і радує своїми врожаями.
Якщо уже про древність. Невідомо коли й кого саме вперше Творець сподобив до геніальної думки про можливість і  доречність перенесення гілочки з одного дерева на інше та її приживлення, але це було тихою, але абсолютно фантастичною революцією у садівництві.  Завдяки цьому стало реальністю чудо сучасного садівництва. Садівник забув про сокиру і взяв до рук садовий ніж. Десятки, а може й сотні тисяч спроб щеплення зробили реальністю (правда, правда,- бачив сам таке) вирощування груш на вербах. Хоч це скоріше з розряду парадоксів і не пов'язано з якоюсь конечною доцільністю, але свідчить про те, наскільки масштабними були розміри експериментів. Зараз же це настільки рядова технологія, що її навіть автомати виконують.
Ну й на закінчення кілька слів про ранет Симиренка. Сорт яблук вітчизняної народної селекції, який уже більш як сто років входить у п'ятірку найкращих класичних сортів яблук світу. Усі ви його добре знаєте, із задоволенням споживаєте, але не конче знаєте, яким боком до нього причетний Симиренко. А він молодець двічі. Перша його заслуга полягає в тому, що вивів на широку дорогу, подарував світу цей сорт. І друга, як на мене, не менш важлива полягає в тому, що він не став на цьому збирати якісь бонуси, не став щось вигадувати, а доніс правдиву історію про те, що початком цього сорту у чистому вигляді було старе яблуневе дерево у родинному саду Симиренків у Млієві. І, якщо трішки оминути "провайдера" Симиренка, то оце зелене чудо є живим і корисним пам'ятником древньому трудоголіку, українцю - садівнику.
Все у мене. Сподіваюсь - було не скучно.