Дачник, застукавши сусідського хлопчика , що заліз на яблуню на його ділянці, погрожує йому:
-Ось я поговорю з твоїм батьком!
Хлопчисько переводить погляд угору й каже:
-Тату, тут дядько Іван з тобою хоче поговорити.
 
Мені цей анекдот нагадує неньку Україну в мініатюрі, як крапля води, що в собі відображає море-окіян, так би мовити:
Дядько Іван – це наш народ;
Яблука з ЙОГО дачі – це його, народу, себто нас з вами, шановне товариство, статки.
Сусідський хлопчик – то є наша «рідна» корупція на всіх рівнях, а на найвищому рівні, так би мовити, на самому Олімпі зручно влаштувався ТАТО, або, як кажуть наші російськомовні співгромадяни: ПАПа.
Щось в мене клавіша Caps Lock заїдає, то ви, шановне товариство, мене звиняйте, позаяк мій комп’ютер старий, як помет мамонта… Звиняйте. Ще раз…
 
Міркую собі – то так скоро ми зовсім залишимось без штанів яблук, якщо ТАТО енд Компані будуть продовжувати так себе вести. Тут і до гадалки не ходи. Такі да!
Проте, давайте візьмемо рамки ширше, себто глобальніше поглянемо. Теракт за терактом: Німеччина, Мальта, гинуть люди в Сирії і, що найголовніше, як на мене, - гинуть і калічаться наші хлопці на тому тричі проклятому АТО. Сумно. Дуже сумно…
 
Підвожу риску:
 
Теперішній світ – то є суцільна божевільня. Зараз в Україні це особливо гостро відчувається. Особливо гостро…
 

Отож бо і воно.