Загальна декларація прав людини – сьогоднішня бабуся-ювілярка – каже, що метою суспільства є вільний розвиток людини.
 
Головними перешкодами для вільного розвитку людини в Україні є війна, соціально-економічна нерівність і тотальне, розпропагандоване до стану хворобливої популярності гноблення свобод, нав'язане культивуванням недовіри людей до самих себе і один до одного та цинічною каналізацією непридушених залишків гуманізму в потворні монополії в усіх сферах життя.
 
Тому правозахисним порядком денним на найближчий час є припинення війни та відновлення соціальної рівності шляхом демонополізації права та поширення культури особистої автономії кожної людини.
 
Права людини, свобода і безпека людини не можуть бути предметом маніпуляцій, які прийнято називати "геополітикою" та "політтехнологіями". Еліта приречена на поразку в своїх намірах упосліджувати і придушувати права людини для утвердження шкідливої ієрархії своїх безглуздих привілеїв.
 
Треба розуміти, що суди, поліція, спецслужби служать монополістичній еліті. Можна і треба вимагати верховенства права замість верховенства господарів владної монополії у так званих "реформах" правоохоронних органів та правосуддя, але це завдання для малоймовірного оптимістичного сценарію добровільної демонополізації протиправного режиму, тоді як найпершим завданням, виходячи із реалій, є створення альтернативних автономних інституцій захисту безпеки людини, імунних до монополістичних маніпуляцій і здатних діяти навіть в умовах тотальних репресій.
 
Треба розуміти, що вибірковий захист прав людей не припинить війну і не відновить соціально-економічну рівність та безпеку людини. Можна і треба продовжувати вимагати від локальних та глобальних еліт дотримання людських прав, таких як свобода слова та свобода зібрань і асоціацій, презумпція невинуватості, повага до приватного життя, вимагати розслідування злочинів проти людяності і притягнення до відповідальності винуватців, вимагати припинення деморалізації людей і дискримінації меншин,  елітарного терору та пустого обіцяння, але це другорядне завдання для малоймовірного оптимістичного сценарію відмови еліт від елітизму, тоді як найпершим завданням, виходячи із реалій, є організація самозахисту безпеки та автономного розвитку кожної людини.
 
Поки монопольні автокраритети, привілеєзахисники, елітоохоронці, рефордогматори займаються силочинством, табунодавством, етатетикою, плутріотизмом, цензургромадженням поліцсуспільства і тому подібним протиправним політиканством відомо біля якого корита (це не тільки про дурні гранти, а й про розбите корито сталого людського розвитку і загального миру), кожна чесна людина буде ігнорувати їхній елітарний порядок денний і змушена вдаватися до самостійного і альтруїстичного захисту прав і свобод в міру власних можливостей.
 
Бойкот монополіям, рівняймося в автономії. Права людини понад усе.