«По данным Генпрокуратуры Украины, в оккупированном Крыму на момент его аннексии Россией находилось 20 315 украинских военнослужащих различных вооруженных формирований, включая военных, нацгвардейцев, пограничников и сотрудников СБУ. Из них на материковую часть Украины с полуострова вернулись 6010 военных, заявлял ранее главный военный прокурор Украины Анатолий Матиос. Остальные автоматически подпадают под обвинения в дезертирстве. По словам военного прокурора, не прибыли к назначенным пунктам дислокации на территории Украины и остались в Крыму 9500 бойцов ВСУ, 1386 - нацгвардии, 1350 - Госпогранслужбы, 1372 - СБУ, 507 - Государственного космического агентства, 500 - управления госохраны. »
 
     Тепер до цих 14 305 доплюсовуємо суддів, прокурорів, співробітників МВС і будемо мати близько 30 тисяч нев’їздних в Україну.
 
     ХЗ, на що розраховували "российские военнослужащие: прапорщик Одинцов Максим Евгеньевич и младший сержант контрактной службы Баранов Александр Вячеславович" ?
 
     У мене до таких подвійне відношення, яке «подвоїлось» десь 18 березня 2014 року.
 
     Власне, на межі 1991 і 1992 років я і сам був у схожому становищі, «но есть нюанс», як у відомому анекдоті про Пєтьку і Чапаєва. Адже присягу Україні я прийняв 17 січня 1992 року, а «Союз почив в бозє» ще за місяць до того. Навіть РПЦ МП не має прецедентів стверджувати, що вдівець, який стає під вінець другий раз – зрадник подружжя. А якщо перша дружина жива і тяжко хвора, такий повторний шлюб засуджується незаперечно і всіма, крім нової нареченої напевно.
 
     Військовим кримчанам в березні 2014 року ніхто не заздрив, але застерігали від необдуманого кроку всі. Особливо старі товариші по службі. Поки був стійким мобільний зв'язок…

     «- Володенька, выбор конечно остаётся за тобой, но я бы не рекомендовал переходить в ВС РФ…
 
     - А что мне остаётся делать? Я столько лет ждал жилья, теперь имею квартиру в Севастополе… Шо ж мне все бросить и опять начать жизнь на чемоданах?
 
     - Ты понимаешь, дружище, не факт, что твоя квартира это аргумент… Помнишь такую песенку «Широка страна моя родная…»? Так вот, в отличие от Украины, она у них такой и осталась. А я ещё помню, что такое план замен при союзе.  Потому вам не дадут до окончания службы  греть свои яйца на пляжах Крыма, поскольку в Сибири, на Дальнем Востоке и в других местах таких желающих до фига и больше. Потому вангую, ближайшим летом (как только закончится школа) вы будете паковать чемоданы и… скорее всего за Урал. А там много достойных, светлых мест, особенно для РТВ-шников. Даже для таких штабных как ты (майор, служив у штабі бригади начальником служби озброєння), не говоря уже о ребятах на точках. На всякий случай Якутск, Анадырь, Тикси, Диксон… Это только так, навскидку, откуда будут претенденты заменить тебя. И шо ты будешь делать?
 
     - Наверное оставлю семью здесь, а сам поеду дослуживать. Пять лет (це йому залишалось до дємбєля по вислузі років) как нибудь перекантуюсь…
 
     - Ой не факт, что они твою квартиру не национализируют и не отдадут твоему сменщику в качестве служебной… Она ж у тебя приватизирована по украинским законам…
 
     - Та вроде обещают, что права собственности на жилье менять не будут.
 
      - А в Украину (если придется) как будешь ездить? Ты ж понимаешь, что после принятия присяги над тобой, скорее всего,  зависнет статья УК, причем из неприятного перечня особых…
 
     - Думаю, они на уровне государств быстро договорятся… и нас это касаться не будет…»
 
     Хто ж знав, що майже безкровна «гібридна операція» це не самодостатня задача, а попереду буде Донбас і багато крові… і тому ніхто ні про що домовлятись не буде.
 
     Хто знав, що будуть в'язати фактично цивільних жителів Криму, які  звільнились з лав ЗСУ ще до анексії, тільки для створення PR-у про диверсійно-терористичну Україну і її владу?
 

     В березні 2014 року по Скайпу з Нар’ян Мару на мене виходив однокурсник і ми «перетирали» з ним тему «КримНашу» на ножах. Справа в тому, що свого часу (до училища)товариш жив у с.Залісся, Чорнобильського р-ну, де і закінчував школу. У 86-му, після аварії на ЧАЕС, його батьків евакуювали, а за рік під Бородянкою було побудоване село Нове Залісся, де їх і оселили. Підсумкові тези розмови були стандартними: «КрымНаш», «Право нации на самоопределение», «Адиннарот», «а шо такое украинская нация?»  і т.п.
 
     Останнє мене розізлило взагалі. Я перейшов на державну і вставив: «Миколо! Я так розумію, що питання про мову і про націю задає людина, що у 83-му не мала тями як зв’язати два слова російською. Ти що з дуба впав, чи може росТБ виїло всі мізки? Ти ж начебто маєш вищу освіту, а не звичайнісінький слюсар!»
 
     Обматюкали ми одне одного, та й по тому…
 
     Минулоріч, влітку, отримую дзвінок на мобілку з невідомого мені українського номеру. Відповідаю, і «здрастя»… Приїхав мій «ватнік» відвідати хворих батьків (90 і 85 років), з труднощами пустили через паспортний контроль на кордоні і йому потрібно допомогти, оскільки треба людина з автомобілем, а інших знайомих напевно не знайшлось.  Не став  я «лізти в бутилку», оскільки мова йшла про старих людей, які мене ще в юнацтві приймали в гості як рідного.
 
     Приїхав. А воно навіть у очі дивитись боїться. Розмову я не став продовжувати. Допоміг по справах…
 
     Прощаємося і я раптом чую «политики, суки, нас рассорили»…
 
      Плюнув я і нічого не відповів.
 

      Ну з цим все ясно. Він хоч формально України не зраджував, оскільки з 1992 року є громадянином РФ. А на що можуть розраховувати ті 30 тисяч кримських зрадників, якщо виникнуть складнощі з їхніми рідними? Скільки ще істеричних офіційних заяв від Лаврова і Пєскова ми почуємо?