Події, про які піде мова, повідав один знайомий. Сталося так, що знайомому виникла потреба прибути до України після тривалого перебування за її межами. Після короткого аналізу, герой оповіді(будемо далі його іменувати Петром), вирішив подорожувати автомобілем. Для досягнення мети, йому потрібно було перетнути чотири кордони у прямому й звортньому напрямку відповідно. Про два кордони, що належать внутрішньому простору Євросоюзу, Петро не порахував потрібним загострювати увагу(про один буде коротко сказано у кінці оповіді)... Після відповідних налаштуваннь й довгого шляху Петро з дружиною прибув до кордону Білорусі з Україною. За КП зі сторони Білорусі, через 500 метрів заблимав вогнями КП та митиниця Української сторони.  
А наразі докладніше. Годиннк відраховув перші хвилини нової доби, мав бути вихідний. Петро помітив у черзі з легковиків, до якої він наближався, всього до десяти бажаючих потрапити у такий пізній час на територію України. Й всього біля десятка "далекобійних" вантажівок(на перший погляд вантажівки не знаходилися у одній площині юридичного простору при процедурі перевірки на кордоні). Такий стан справ давав надію(з огляду на досвід набутий на інших кордонах) про щонайбільше півтори години часу на всі відповідні заходи. Тому, у доброму гуморі, Петро пристав до черги, й вийшовши з авто, зі смаком запалив цигарку. Разом з запахом тютюну й повітрям наповненим першим снігом, було відчутно різький сморід сечі. Це напружило Петра, також його увага звернулася на чоловіка й жінку, які вийшли з легковика у напрямку вже не зелених насадженнь зеленої полоси обабіч шляху до КП Українського кордону. Авто, з якого вийшли люди, знаходилося  попереду через три інших. Було зрозуміло, що чолвік супроводжував жінку за "малою потребою" до чагарника - тобто вбиральня або щось на неї подібне було відсутнє. Також ця їх дія наштовхнула на думку про тривалий час перебування на нейтральній межі  в очікуванні черги. Про відсутність вбиральні, підтвердили дії прикордонника, який за тієї ж потреби використав чагарник... Час плинув, черга не рухалася. Цікавим було те, що рух транспорту через кордон відбувався в обох напрямках через один шлюз як для в'їжджаючих так і для виїждаючих вантажівок й легковиків, та це ще не лихо. Позаду Петра зупинилися ще  дві автівки. Годинник відрахував опів на третю ночі. За дві з половиною години кордон перетнули з десяти легкових авто  - один. Водії почали нервувати інтенсивніше, в той же самий час вантажівки проявили нечувану активність, як за командою вони покинули місця відстою й рушили до КП, деяким напрямок вказував меткий розпорядник з мобільною слухавкою. О третій, водії легковиків набувши зухвальства, почали голосно коментувати події, було обрано актив, який вступив у перемови з озброєними службовцями, й мабуть небо зголосилося на очікування. У черзі були транспортні засоби з дітьми, прикордонники під тиском організували допоміжний "пойнт" огляду й документування подорожуючих, й саме тоді, коли надія знову повернулася до Петра й інших, сталася подія на яку мабуть слід було очікувати . По всій території перпускного пункту згасло світло, тобто зникла напруга, темрява поглинула кордон. За десять хвилин відсутності електропостачання, на територію КП зайшли ще три вантажівки. Першим ознаки відновлення електроживлення подав рухомий інформативний рядок про те що громадяни повинні перебувати на території прикордонного перепускного пункту на підставі посвідчення особи, паспорту згідно закону про прикордонну службу від 1996 року. Другий "пойнт" було ліквідовано, черга рушила, годинник показував четверту ранку. На в'їзді до КП, прикордонником, який вже тричі відвідав чагарник, було видано квиток про перетин та витерто долоні після натурної вбиральні українським паспортом Петра та паспортом гомадянина Євросоюзу, що належав дружині Петра. Проїхавши по території КП, Петро зупинився перед "пойнтом" огляду, очікування продовжилось ще тридцять хвилин. Думки про відсутніть достаньої кількості службовців, розвіяла наявність численної кількості осіб, яки виконували броунівський молекулярний рух, десь біля десятка віповідальних носили якісь папери з контори у контору під наглядом чолов'яги з шкіряним портфелем. Безпосереднього огляду автотранспорту з пристрасттю не помічено, у процесі оформлення інших подорожуючих було виявленно відвідування декількох яскраво освітлених споруд. Надійшла черга й Петра вся процедура зайняла 20 хвилин, Петро відчуваючи підводне каміння, зазначив що авто буде знаходитись в Україні не більше 5-ти діб, й з миром отримав дозвіл на перетин кордону, але виникло дві потреби - одна природня, друга вимушена. Вимушена полягала у обміні грошей, безпосердньо біля оглядового майданчика знаходився філіял якоїсь фінансової установи. Біля віконця з якого відбувався обмін грошей, панянка, яку Петро прийняв за відвідувача у черзі, змовницьки запропонувала обмін на гривню. Петро відмовився від послуг.  Касир, провівши перерахунок, передала зневажливо  банкноти. Й залишилося останнє - природня потреба, краще б їй не було статися. Вбиральня у споруді біля оглядового майданчика нагадувала загальний "потребник" повітового містечка кінця 80-х минулого століття. Була шоста ранку, попереду був шлях від кордону до точки призначення, не затронутий війною, але попри те весь у вирвах втрачених надій як у прямому так і у звортньому  змісті....
Дружина Петра побоювалася порушити правила ввозу до Євросоюзу продуктів харчування, тому подарунків для знайомих було придбано  декілька, вже з огляду на досвід перетину інших кордонів. Процедура очікування та перевірки на Литовському кордоні(в'їзд до Євросоюзу) у зворотньому напрямку зайняла 15 хвилин, огляд речей та багажу не проводився, у вбиральні було чисто та зручно й був папір...