для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Два жлоби: багатий та бідний


Два жлоби: багатий та бідний
   Є у мене така, знаєте, фіговина: що бачу, про те й пишу. Ось і сьогодні побачив дві картинки та згадав чудову п’єсу Мусогрського "Два євреї: багатий та бідний". Тільки те, що я побачив, не має відношення до жодної національності, а назвати бачене можна так: "Два жлоби: багатий та бідний". Або "Великий та маленький", якщо ви так бажаєте та є послідовником колишнього любителя месиджів до "маленького українця".
 
   Сцена перша: київський трамвай, в якому я сьогодні їхав. Зайшовши до трамваю, почув гвалт, та ще й з нотками істерики. Ну, усе зрозуміло: їдуть ревізори. Вийшли вони, а гвалт усе продовжувався. Ні, я розумію: важко сказати, дивлючись на себе у дзеркало: я жлоб. Мені шкода трьох гривень за проїзд. Тим більше, що нема в трамваї таких дзеркал. От аби були... А так- винен будь-хто, тільки не я: кондукторка не підійшла вчасно, я тільки-но зайшов, покажіть, де написано про ваші повноваження, та й взагалі: маленька зарплатня, до чого країну довели, трамваї чортзна які, а грошики віддай... та й про Липецьку фабрику можна згадати: от хай продасть, гаспид, я тоді відразу талончика закомпостую.
 
   Бреше: не закомпостує.
 
   Коли людині ліньки щось робити, це нормально, чи майже нормально. Порахуйте-но: скільки відкриттів та винаходів зроблено завдяки лінощам! Не перерахуєте, бо дуже багато. Тобто бажання отримувати більше меншими зусиллями цілком природне (по собі знаю, хе-хе!). Але може з’явитися бажання отримати, та нічого при тому не витрачати. Отримати те, що тобі не належить та й не може належати. Отримати чуже. Таке бажання вже по-іншому зветься.
 
   І якщо людина здатна без жодного внутрішнього конфлікту "зекономити" трояка, то вона не розминеться з чужою десяткою, будьте певні. Ні, вона не залізе комусь до кишені: та ви що! А ось відхопити шматочок чогось суспільного, тобто, нібито, "нічийого"- аж бігом. І чим більша сума, тим спокійніше реагує й так не надто чутлива власна совість. І ми переходимо до жлоба багатого.
 
   Потрапив я сьогодні на Харківський ринок: якщо не знаєте, це не в Харкові, а в Києві, біля метро "Харківська". Вже багато років туди заїжджаю. Він потроху цивілізується, але з’явився багатий жлоб- і ринку, здається, там більше не буде.
 
   Я розумію: земля в Києві- коштовність. Завдяки чому й перетворюється колись найзеленіша столиця Європи в невиразного бруднуватого сірого монстра. Навіщо двори? Майже в кожному з них можна приткнути чергову 16-поверхову "свічку", це як мінімум. Кажете, грунти не дозволяють будівництво вище, ніж 16 поверхів? А ми р-раз- дєнєжку. І вже можна! Нові, панімаєш, технології. Кажете, ринок? А що мені з нього? Особисто мені. Ну там, податки- це добре. Товарообіг- це теж непогано, але що ж мені? А якщо я там приткну цілого мікрорайона, то... от і добре, так і вирішимо. А ринок- та нафіг він здався? Жив я без нього, та й далі житиму. Але вже з грошима.
 
   Якщо жлоб занюхав аромат грошей, його вже не зупиниш. І викреслюють старовинну споруду зі списку тих, що охороняються державою. А тоді: "Та ви що? Воно охоронялось? Та невже? Ось рішення: вже не охороняється. Береги Дніпра забудовано вщент? Ай-яй-яй, як негарно вийшло. Та документиків, нажаль, нема: кудись поділися. А винуватий хто? Та хто зна. Попередники, мабуть. А тепер- що з них візьмеш". Ось і усе. І ніхто з попередників не спитає. Бо ті, хто гендлюють київською землею зараз, також стануть чиїмось попередниками. А систему треба берегти.
 
   Тому й зробили на папері озеро, в якому можна й рибку половити та й скупатися, "технічною водоймою". Тепер можна його й засипати: це ж водойма якась, а не озеро! І збудують там будинки, й придбають в них люди квартири. І покладе багатий жлоб до своєї кишені гроші. А озера у нас із вами вже не буде...
 
   Чим відрізняються два жлоби: багатий та бідний? Тільки розміром статків. Бо душа у них однаковісінька, ціною менша за трамвайний талончик.
 
   Колись пан Чорномирдін- пам’ятаєте такого?- гарно сказав, що на Росії, яку партію не будуй, усе КПРС виходить. А ми будуємо не партію, а країну. З болем, кров’ю та жертвами, якщо хтось забув. А жлоб, хоч бідний, хоч багатий, здатен будувати лише філію імперії: Малоросію.
 
   А воно нам треба?
© Саня электрик [12.11.2016] | Переглядів: 3394

2 3 4 5
 Рейтинг: 43.1/41

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook