https://www.youtube.com/watch?v=-r6fL7kH_LU
THE COW
Благих корів червоно-білих
Люблю від серця всіх,
Що дати крем мені у силах
На яблучний пиріг.
Корова всюдисуща ходить
Та їй не заблукать,
Відкритий простір віднаходить,
Дня світла благодать.
Напоєна всіма вітрами -
Хоч дощик не мочи! -
Вона тиняється ланами,
Цвіт лугу жуючи.
***
Зазвичай це діє вбивче. Чомусь саме на жінок. Хоча вірш дуже людинолюбний. Гуманістичний.
Фрактале, це для Вас: не покидайте студій, пишіть, не впадайте у відчай. Без сарказму. Щоби довести серйозність намірів, додам оце.
***
Сьогодні, коли вже не існую...
Все виглядає ясніше. Це вже остаточна ясність. Чи житимемо в наших дітях? Комусь дісталися одні риси – комусь інші. Дещо не припало нікому, воно помре. Це, померле, мабуть, і є я. Несказанне – це й є я. Мій світ – зі мною разом. Бо мій світ. Так, світи вмирущі. Звідти, де я зараз, кажу. Кілька слів, кілька вражень. Мізерний досвід.
Чим є оте «існую»? Кілька років тому я був живий, отже існував. Кілька тижнів тому мені боліла нога, відтак я існував. Кілька секунд тому мене звалила агонія - я ще існував. Це – існування.
Цю мить я прожив у болю, відчаю, натхненні, пориванні, щасті, судомах. Кожну мить я проживаю так. Я екзистую. Це – екзистенція, не існування.
У цім різниця. У цій відмінності – сенс.
*
Не кажіть мені про «факти». Це евфемізми. Факт – штучне відокремлення частинки буття. Штучними є початок і кінець, штучним є тлумачення змісту. Ви хочете, аби були факти. Вам треба напрямку. Ви прагнете фабули. А все це – фікції. Не кажу, що штучним є саме бажання, бо воно природне, людське. Тільки не треба висновків із цього людського поривання. Рвіть себе, а не нав’язуйте своє бачення. Світ не потребує бачень. Він для бачення недосяжний. Моя кішка має своє сприйняття музики Моцарта. Воно – не моє. Але Моцарт – мій. Він – частина мого світу. Тільки мого. Все, чого я спромігся, поки жив – мій світ. Мало кому він відкриється після мене. Можливо, що нікому. Але пам’ятайте, саме втрачене вами – це й був я. Шепіт листя вночі, шерхіт хвиль на піску, тупіт ніг павучка, млосний котячий погляд, м’які лапки голубки. Безум у серці різні - палуби, залиті кров’ю - ревище лева, якого полишає життя. На вічних руїнах культур медитація духу, що невмирущий, а смерті благає. Розум, який проклинає себе. Світло буття, що тьмяніє в людському оці слабкому. Є тільки факт одинокий. Він є останній кінець.
©
Mac Tíre [28.10.2016] |
Переглядів: 1444