«В нас нема незмінних союзників, в нас нема вічних ворогів. Лише наші інтереси незмінні й вічні, й наш обов'язок – слідувати їм.» віконт Генрі Джон Темпл, лорд Палмерстон.
 
Ми маємо перманентне, в’яло протікаюче воєнне протистояння з Росією, її наволочу на сході України та загарбаний Крим. А як альтернатива, до якої підштовхує Пу-цін, прийняти ракову пухлину ОРДЛО, яку він будь що намагається запхати в тіло України, оскільки зважитись на повномасштабні воєнні дії вочевидь зараз не здатен.
 
Власне про згубність спроб виконання Мінських папірців написано вдосталь, і навіть при найвищому рівні словоблуддя, розповіді про можливість нам стати переможцями завдяки їх виконанню, це є солодка облатка для гіркої правди про капітуляцію перед агресором.
    
А «влада» теревенить, теревенить, теревенить, … краде.
От замісник голови Адміністрації «гаранта» Єлісєєв запевняє, що перед виборами в ОРДЛО, повинні бути виконані оборонні умови Мінська, а саме, виведення російських військ.
 
Хоча в самому тексті «угод» йдеться про – «Вивід усіх іноземних озброєних формувань, військової техніки, а також найманців з території України» і нажаль все це передбачено вже не тільки після виборів, а й після взяття нами контролю над кордоном, що власне й підтвердили «наївні» західні учасники «Нормандського формату», котрим мабуть просто не встигли довести точку зору Єлісєєва.
 
То замісник голови не знайомий з текстом угод, чи вирішив поділитись чисто своїми фантазіями?!
 
Але кому цікаві й чого варті фантазії клерка такого рівня, коли учасники «Нормандської четвірки», до прикладу, замість «виводу техніки» вже ведуть мову про фантазії ...  її складування на українських землях де зараз хазяйнує ОРДЛО?!
 
Однак політ фантазії Єлісєєва продовжується, й в зв’язку з тим, що «четвірка» підтвердила отримання нами контролю над кордоном тільки після виборів, згідно Мінських, він вирішив заспокоїти українську громаду тим, що перед виборами місія ОБСЄ, страшно сказати – озброєна, має отримати доступ до неконтрольованих нами ділянок російсько-українського кордону.
 
Це звичайно неймовірне щастя, однак не хочеться засмучувати замісника голови, в зв’язку з тим, що в Мінських папірцях положення про таке взагалі відсутні. А чи відбудеться цей «доступ», який цілком залежить від того, хто з легкістю порушив Будапештський меморандум, питання взагалі чисто риторичне.
 
Та власне й чого цей «доступ» місії ОБСЄ вартий, якщо у відповідності до ст. 27 Закону України «Про державний кордон України» чітко передбачено, що – «Охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших  водоймах  покладається  на Державну прикордонну службу України, а в повітряному та підводному просторі в межах територіального моря - на Збройні  Сили  України.», а згідно з ст.2 цього ж Закону «захист державного  кордону  України  та його недоторканості є невід'ємною частиною загальнодержавної  системи  забезпечення  національної  безпеки.
 
То про які в біса місію ОБСЄ та вибори може йти мова на українській території, на котрій не забезпечено у передбачений законами України спосіб – захист та національна безпека?!!
 
Складається таке враження, що «гарант» вже так загрався в спробах вислизнути з пастки Мінських угод, в яку власне сам себе й загнав, своєю рефлексією «лавочніка» – спочатку підпишу, а потім прапєтляю, котрий навіть не помічає, що балансує на межі вчинення низки вельми конкретних кримінальних злочинів.
 
Та власне й мова вже не про долю «гаранта», а про те, що його «викрутаси» можуть мати згубні наслідки для України.
 
Хоча б тому, що Мінськ, це і є реалізація плану агресора.
 
В цьому сенсі, звичайно дуже важливою є позиція наших союзників.
Про втому від ситуації з сірійськими біженцями, «розрулювання» по Україні, та власні інтереси Европи, доступно виклав Романєнко на «Хвилі».
 
А от спектр взаємних інтересів між Україною та США, є більш перспективним в сенсі можливостей для нас, оскільки ми потенційно можемо перебрати на себе роль регіонального лідера. Нє, ну а шо?!
 
Адже перепонами на цьому шляху, є тільки оті ж застиглі в усій своїй «непорушності» … реформи, найголовнішою з яких, на думку «влади» є – очікування чергового траншу кредитів від МВФ, та безперечно – всеосяжна корупція, очолювана кримінально-олігархічною «системою». Котра просто за визначенням не здатна мислити по державницькі.
 
Адже Україна, враховуючи бойовий досвід війська, його вишкіл, в т.ч. силами західних інструкторів та при належному забезпеченні й озброєнні, може мати вельми потужні й найголовніше надвмотивовані збройні сили у всьому європейському регіоні.
 
Однак через страх «системи» назвати війну війною та відповідно невведеня військового стану, суто військові операції ведуться в рамках антитерористичної операції, що само по собі повна дурня, й не силами відповідно укомплектованих підрозділів ЗСУ, що пов’язані між собою чіткою вертикаллю командного двостороннього зв’язку між генштабом та передовою, а «збірною солянкою» з шматків мало пов’язаних між собою підрозділів ЗСУ, МВС, Гвардії та СБУ, що метушиться між ними.
 
І як не дивно, найбільша проблема в АТО, до цього часу пов’язана з управлянням військами, яка власне в свій час й спричинила трагедію Іловайська та Дебальцево. Однак така проблема найчастіше виникає через – гівнокомандування. А в нас як відомо «віслюків  канєй на переправі не міняють» бо «їх ташніт» і цього може хтіти тільки «рука маскви», бо Пєдра то наша усьо, а хто ж як нє кандітєр ?!!
 
Дуже хочеться зробити оптимістичний висновок, однак, при першому ж натяку на те, що вище керівництво країни зробить практичний крок до її розділу, через проведення виборів на окупованих територіях, нам залишаться тільки – сила, відвага та честь.
 
Чомусь згадались дві цитати, мовою оригіналу:
– «Он умел бумагу марать под треск свечки! Ему было за что умирать у Черной речки …»
 
– «Бояться глупо …»
 
P.S. До слова, колись писав, що підхід Заходу з повільного примусу агресора до миру, то велика помилка, бо ця популяція історично звикла догризати останню скоринку заради відчуття величі загарбника. Й при повільній асфіксії вона просто адаптується до цього стану. А от змінити ці підходи нажаль поки не в нашій компетенції.