Ох ти,  доленько  моя, доля!..
Хоч би промінь!.. Одні лиш хмари…
От і люба дружина Оля
мене знову за гроші сварить…
 
- Скільки ще мені, недоносок,
копійки твої рахувати?!
Я на зиму і гола, й боса!
А тобі лиш вірші складати!
 
Однокласник твій – в кадилаці!
Однокурсниця – в шоколаді!
А у тебе латкИ на сраці!
Кусню хліба – і тому раді!
 
-Не свари мене, люба Ольго!
Не на стільки я дурень, може!
Кадилак, зрозуміло, довгий!
Та трамвай, безперечно, довший!
 
Без грошей, Олю, легше жити.
Бо вони, як пудова гиря.
Якщо є, то біда – де діти.
А нема, то й ніхто не стире!
 
Однокласник, що в кадилаці,
третю жінку за рік міняє.
Я ж, з латкАми, Олюнь, на сраці,
іще більше тебе кохаю!
 
Якщо хліба тобі замало,
хочеш крабів укинуть в пащу,
я наріжу дрібненько сала –
це те ж саме, а може й краще!
 
Перестань мою душу мучить!..
Ти й без норок у мене – леді!
І хіба ж  тобі,  Оль,  не зручно
на моєму велосипеді?!...
 
Ні, тяжка все ж у мене ноша -
вихваляти дружині злидні…
Та брехати, що кляті гроші
триста років нам не потрібні...
 
(бандурист)