Центральною проблемою представницької демократії завжди був нагляд за довіреною особою. Поточний контроль відповідальності «слуг народу» в більшості демократичних країн здійснюється не прямо, а опосередковано: незалежна преса, громадянські організації, професійні та експертні спільноти, активісти місцевого самоврядування – ті структури, що складають громадянське суспільство.  
 
На відміну від країн ЄС у нас суспільство не має масових незалежних медіа і профспілок, мережа громадських організацій дискредитована корупцією, а експертні та професійні спільноти не набули громадської потужності, бо більшою частиною прикуплені можновладцями. Логічно, що в таких умовах правлячий клас став незалежним від виборців, отже – політично безвідповідальним. А будь-яка система без зворотного зв’язку, як відомо із соціології, деградує і руйнується.
 
Слабкість громадянського суспільства в Україні суттєвою мірою пояснюється тим, що політична відповідальність громадянина ЗАГАЛЬМОВАНА практичною відсутністю реального ПРАВА впливати на політику. Немає права – немає відповідальності. Виборцю нема за що відповідати, бо він  не має реальних важелів впливу на політичний процес. Тому сьогодні СВІЙ голос виборець сприймає, як знецінений товар. Думка прагматичного виборця цілком логічна: якщо мій голос нічого не вирішує, нащо за нього триматися? Продати – і кульок харчів отримати: з поганої вівці – хоч вовни жмут.
Наявні пропозиції дострокового відкликання депутатів в більшості мають той же, органічний недолік: передбачають залучення нотаріусів (для завірення угод між виборцями та кандидатами), використання наявних виборчих комісій, або створення представницьких органів, які стануть виконувати волю виборців за їхнім дорученням.
Тобто,
ці проекти залишають без відповіді суттісне запитання, що було сформульоване давньоримським сатириком Ювеналом: а хто ж буде стерегти самих сторожів?
 
Таким чином, Україна має потребу застосувати специфічні, власні правові ЗАСОБИ вирішення цієї давньої проблеми.
Персональний мандат – це персоніфікований голос виборця, який він подав за обрану особу та/чи партію за умови безперешкодно і оперативно  анулювати своє рішення ОСОБИСТО (без посередників) з відповідними юридичними наслідками до обраного.
 
Логіка Персонального мандату випливає з цивільних правостосунків. Голос виборця – це його законна власність. Цю власність виборець дає в кредит виборним особам на термін каденції: за умови, що обранці виконають передвиборні програми/обіцянки. Якщо ж обранець умови кредитування не виконує (наприклад, голосує всупереч обіцянкам), це означає, що він порушує умови цільового використання кредиту (довіри виборця). Отже, кредитор-виборець має всі підстави припинити кредитування в той момент, коли пересвідчився у порушенні з боку займодавця.
«Припинення кредитування» може відбуватися тим же способом, як і  цифрове голосування: виборець набирає відповідний ПЕРСОНАЛЬНИЙ код на телефоні чи комп’ютері – і натискує клавішу enter. Або підходить до банкомату обліку голосів, вставляє картку, набирає код і натискає ту ж саму клавішу.
Результат миттєво потрапляє на сервер ЦВК з відповідними наслідками для обранця. Коли/якщо кількість відкликаних голосів сягне критичної позначки (приміром, 20 чи 30%), мандат АНУЛЮЄТЬСЯ автоматично – без втручання будь-яких проміжних інстанцій. Мандат передається наступному претенденту на виборну посаду.  
 
Персональний мандат зніме гостроту суперечності між задекларованим ПРАВОМ формування владних органів, і реальною НЕМОЖЛИВІСТЮ впливати на ПОТОЧНІ політичні дії обраних осіб. Персональний мандат стане дієвим правовим інструментом очищення від недостойних і морального оздоровлення суспільства. Внаслідок його запровадження частка куплених голосів зменшиться до мінімуму: тому, що голос в очах його власника підніметься в ціні – він стане РЕАЛЬНО впливати на політикум. І «за вовни жмут» віддати голос погодяться хіба лічені одиниці.
 
Соціально-політичний ефект впровадження зручного і надійного способу голосування та відкликання голосу очевидний: суттєве зменшення фальсифікацій і збільшення учасників голосування, зокрема (що особливо важливо) – молоді. Ось з того моменту розпочнеться масова політична просвіта, яка прискорить формування маси СВІДОМИХ і ВІДПОВІДАЛЬНИХ виборців, які є основою громадянського суспільства. Відновлення довіри в політичній сфері поступово пошириться на соціально-економічні та інші відносини, що посприяє збільшенню соціального капіталу України.
 
Персональний мандат як соціальний ІТ-інструмент, посприяє формуванню ПРОЗОРОСТІ соціуму взагалі і публічних осіб, зокрема. Прозорість застосування ПМ і його наслідків зрештою приведе до примусової чесності обраних.
Персональний мандат стане потужним важелем подолання ЗНЕВІРИ, без чого оновлення країни відбутися не може. Без взаємної довіри не може бути солідарної співпраці, не відбудеться зростання нації. Взаємодовіру у відкритому суспільстві можливо вирощувати за умови довіри до громадсько-політичних інституцій взагалі (правова держава) і обраних осіб, що унаочнюють державу або громаду. Термінового впровадження ПМ вимагає потреба легітимності державних органів задля громадянського миру, розпочатку вирощування взаємоДовіри в суспільстві.
 
Персональний мандат посприяє прискоренню позитивних змін ментальності соціуму в напрямі підсилення внутрішньої потреби до свободи, до реального ПОТОЧНОГО впливу на політикум, яка стає світовим трендом. ПМ задовольняє ПРИРОДНУ потребу, як одне з невід’ємних прав людини: особа має отримати реальну можливість користатися цим правом безперервно, в будь-який день.
ПМ відповідає новій світовій парадигмі: переміщенню Особи з ролі переважно Об’єкта політичного процесу до ролі центрального Суб’єкта. За контроль влади (і безпосередню участь в її здійсненні) в масовому порядку береться безпосередньо ГРОМАДЯНИН.  Безперешкодна реалізація  права вибору, яка не може бути ОБМЕЖЕНА жодним учасником політичного процесу: будь то члени дільничої та окружної комісій, ЦВК, Уряд, Президент чи Верховна Рада.  
ПМ відповідає правам людини і нормам міжнародного права, може бути  органічно імплементований до національного законодавства: так вважає, зокрема і відомий правознавець-конституціоналіст професор Віктор Мусіяка: http://www.3republic.org.ua/ua/ideas/11613
За таких умов обман і підкуп виборця стає нерентабельним, виборці примушують обранців пристати до чесності, результатом якої стане поступове подолання народної зневіри. Народжуватиметься віра в те, що навіть ОДИН громадянин реально впливатиме на конкретних обранців. Кожен протестуючий матиме змогу пересвідчитися безпосередньо на сервері ЦВК, скільки у нього однодумців, та реально переконатися, що він не один. Коли громадяни переконаються, що політикум справді можна оздоровити особистим волевиявленням, епоха зневіри в суспільстві добіжить кінця. Натомість розпочнеться процес зростання ДОВІРИ до представницьких органів, до власної держави, до конкретних депутатів, до однодумців, до суспільства.
 
Збільшення довіри варто прискорювати з політичної верхівки – тоді процес природним чином почне поширюватися на всі сфери життя і на переважну частину суспільства, насамперед активних представників середнього класу.
Отже, процес зростання довіри, як умова, ознака і наслідок Майдану почне поширюватися на всю територію Україну, потім і Європи – вирішення саме того завдання, що поставлене вимогою оновлення. Може, європейці також зацікавляться українським правовим інструментом, що обіцяє підвищити рівень довіри – принаймні до політичного класу ))