Демократичні спільноти руйнуються, коли їх перестає утримувати взаємодовіра: між діловими партнерами, владою і посполитими, родичами і сусідами... Довіра залишається ключовим фактором соціального капіталу – історичної стійкості спільноти. Дослідники цієї проблеми, зокрема Френсіс Фукуяма, довели, що частка людей, схильних довіряти один одному, пропорційна економічному розвитку країни і, навіть, якості життя населення взагалі. Довіра полегшує передачу інформації, знижує витрати на примус і контроль, сприяє впорядкуванню соціального життя, визнанню соціальних відносин.
Ось цей рівень довіри, як показали соціологічні дослідження, став знижуватися в більшості західних країн, що і відображається в суспільствах переважно неусвідомленою тривогою, занепокоєнням і невдоволенням. Відвернути цю суспільну небезпеку сподіваються західні інтелектуали за допомогою українців. Пригадаймо: «ви надаєте плоть європейському проекту. Ви повертаєте йому суть і програму. Ви надаєте не тільки більш чистий, а й і більш точний і багатий зміст слову та ідеї Європи…»
Майдан своєю ПРАКТИКОЮ підтвердив теоретичний висновок think tank Спільний Проект про стратегічний напрям громадсько-політичного розвитку – мережана демократія (віче, Січ). Вона задовольняє ще прагнення інтелектуалів до «більш справедливого суспільства», вимоги до еліти, яка «має навчитися спілкуванню з тією громадськістю, яка нині формується», і більш широке гасло  європейських протестувальників: REAL  DEMOCRATIE  YA!  Адже зміцнити довіру неможливо без задовільного рівня справедливості.  
Україна довела, що здатна оновити Старий світ власним оновленням – поширенням ідеалів, цінностей і практик Майдану на простір усієї країни і Європи.
Яким чином можна це зробити?
Пригадаймо, що «світове павутиння» не просто прискорює обмін інформацією, а й змінює процес спілкування, надає йому іншої якості. Кожна нова сторінка в соціальній мережі, кожен новий блог – це крок до загальної ВІДКРИТОСТІ. А відкритість і невід’ємна від неї ЧЕСНІСТЬ, вочевидь стають вигідною стратегією. В умовах мережаного суспільства, до якого долучилося більше половини українців, чесність поступово стає поки що неочікуваним побічним ефектом.
Нові технології створюють небачену в історії ПРОЗОРІСТЬ соціуму взагалі і приватного життя, зокрема. Після гучних публікацій Вікілікса та справи Сноудена  всепроникна прозорість стала масовою наочністю. Прозорість кожного для всіх і всіх для кожного стає світовим іспитом на готовність жити по правді. Готовність будь-якої миті звітувати за ВСІ свої вчинки перед людьми і перед Богом. Прозорість невблаганно вимагає МОРАЛЬного очищення, бо на очах збувається біблійне «все таємне стає видимим».
Усвідомлення цього факту ПРИМУШУЄ людину гальмувати перед морально сумнівним вчинком. Коли я чимось засмучував батьків, дідусь показував на небо і казав: «Господь усе бачить!» І ось уже сам, ставши дідусем, прочитав у мережі попередження: «Бережи честь змолоду, - так казатимуть дідусі онукам, - інакше потрапиш на Wikileaks"… А взагалі-то Асанж допомагає нам готуватися до Страшного суду. Давайте потренуємося. Бо ще й не таке буде!»
Феномен прозорості наближається до людства пропорційно технологічному прискоренню – незалежно від суб’єктивного бажання чи небажання окремих осіб, громад та націй. Уникнути технічного прогресу не вдавалося жодній спільноті: ні азійським «тиграм», ні африканським країнам. Бо цей процес є цілком природним, об’єктивним і може оминути Україну лише у випадку, не дай Боже, катастрофи національного масштабу.
Поки що процес інформатизації в Україні відбувається цілком ринковим, «стихійним» шляхом відповідно до реального попиту небагатого українського споживача на послуги бізнесу. Лобісти інформатизації дбають про прибутки відповідного сектора економіки чи просто певних компаній, їхні власники і керівники зосередилися на боротьбі за преференції у владних коридорах і практично ігнорують зв’язки з громадськістю. Тоді як цей сектор має величезні потенційні можливості отримати потужну підтримку громадськості взагалі і прихильників моралізації, зокрема. Адже, одне лише прискорення розвитку цієї галузі додасть, побічний, але вочевидь помітний моральний позитив суспільству в результаті його прозоризації. Що, до речі, жодним чином негативно не позначиться на решті традиційних шляхів і засобів моралізації.
Водночас, в Україні є чимало моральних осіб, але більшість з них зневірена, бо втратила віру в позитивне майбутнє внаслідок згасання Революції Гідності. Якщо ж позитиву не прагнутиме моральна частина нації, майбутнє не відбудеться: монстр бідності і корупції придушить надію.
«Лупати сю скалу» можна радикальним актом з реального придушення лицемірства і відвертого обману – насамперед, публічних осіб. Досить подивитися на чергову виборчу кампанію: безсоромна купівля голосів, непокарані фальсифікації, заздалегідь невиконані обіцянки-обманки. Кандидати, як і в попередніх випадках, наобіцяли виборцям лише фінансових благ на кілька річних державних бюджетів. А на додачу – блага свободи та справедливості, які жодного разу не були реалізовані. І чого ж дивуватися, коли чимало «незалежних» самовисуванців, отримавши мандат, виявляться цілком залежними, щоправда, не від виборців.
Давайте поглянемо на це питання з іншого боку: що примушувало виборних осіб у країнах традиційної демократії виконувати свої обіцянки і не давати заздалегідь не виконуваних?
Відповідь очевидна: поряд з традиціями толерантності і поваги до особи, працює цілком прозорий зовнішній примус. Його інструментом є зворотній зв’язок, який забезпечують реальна політична й економічна конкуренція, незалежна преса, потужні профспілки, експертне співтовариство, маса громадських організацій як місцевих, так і загальнонаціональних... Те саме громадянське суспільство, яке в Україні щойно народилося.
Разом з тим, масовий вихід України до всесвітнього павутиння, який уже відбувся, в змозі забезпечити суспільство СУЧАСНИМИ інструментами громадянського контролю як за виборами, так і за обраними.
Щодо виборів, цей процес на порядок може спростити запровадження цифрове голосування. В такому разі в майбутньому виборчі комісії всіх рівнів стануть не потрібними, як і видатки на оплату роботи дільниць, а також з’являється можливість позбутися фальсифікацій на них. Позбавлення фальсифікацій збільшує ДОВІРУ до результату, додає ВІРИ в те, що ти справді впливаєш на формування представницьких органів. Зростає явка, зокрема, молоді, зменшується частка виборців, які не збиралися голосувати. А ще могутній оздоровчий ефект нація отримає від звільнення загалу членів виборчих комісій від морального гвалтування та розбещення підкупом: разом з ними звільняться їхні сім'ї, сусіди, колеги – разом близько мільйона громадян.
Ця технологія добре відома не лише з теорії, а й з практики багатьох країн взагалі й Естонії, зокрема. Чим швидше вона буде впроваджена, тим раніше розпочнеться оздоровлення суспільства, відновлення довіри до державних інституцій. Наразі два законопроекти щодо впровадження електронного голосування  заблоковані на далеких підступах до розгляду хоча би в Комісії.
Проте, сама по собі цифрова технологія послужить лише основою для запровадження дійсно кардинального оздоровлення політикуму: ПОТОЧНОГО ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ обраних з виборцем – Персонального мандату…