Чому західні інтелектуали запрошують саме Україну до спільного оновлення світу і покладають на неї свої сподівання?
Що означає оголошене ними http://www.theguardian.com/world/2014/jan/03/support-ukrainians-build-fairer-europe прагнення побудувати за допомоги України «більш справедливий світ»? Чи не означає воно потребу морально оздоровити суспільство, змінити механізм розподілу благ і свобод та гармонізувати стосунки громадян з істеблішментом?
Подивимося, що відбувається в цьому напрямі на Заході останніми роками.
«Сьогодні народжується «п'ята влада» – влада користувачів Інтернету, тобто громадянського суспільства, – зафіксував 2010 року власник порталу Netzpolitik.org Маркус Бекедаль. «держава, провідні політики Німеччини, по суті, проспали Інтернет… Інтернет, ставши мейнстримом, розбурхав середній клас Німеччини. Для еліти це означає, що розпочинаються кардинальні зміни. Політик більше не може обмежити аудиторію, де він виступає, загнати її в чотири стіни… Еліта має навчитися спілкуванню з тією громадськістю, яка нині формується» http://www.svobodanews.ru/content/transcript/24266277.html
Того ж 2010 року професор економіки, директор Інституту Землі при Колумбійському університеті Джефрі Сакс нагадав, що останніми роками світ потерпає від корпоративного шахрайства, що гроші розбещують політиків і ринки в усьому світі. «Враховуючи тісні зв’язки багатства і влади з законом, стримувати корпоративну злочинність буде важко. На щастя, стримувати беззаконня може швидке поширення потоків інформації. Корупція процвітає в пітьмі, але все більше інформації виходить у світ за допомогою блогів та соціальних мереж. Нам потрібен новий вид політиків, які вестимуть виборні кампанії за допомогою вільного Інтернету, а не через платну пресу. Коли політики звільняться від пожертвувань з боку фірм, вони зможуть контролювати корпоративні зловживання.»  http://www.epravda.com.ua/columns/2011/05/5/284879/
З погляду філософії соціальні мережі протягом останніх 10-15 років створили нову світову парадигму: пересічна особа з ролі переважно об’єкта політичного процесу стає його ключовим суб’єктом. Традиційна модель ієрархічної держави в країнах розвинутої демократії вичерпується. Чинна конструкція і функції держави вже не надають адекватної відповіді на швидке зростання політичної суб’єктності особи.
Вперше у світовій історії окрема особа отримала реальну можливість спілкуватися майже з кожним користувачем «всесвітнього павутиння» незалежно від будь-яких структур – державних, бізнесових, громадських тощо. Відтепер кожен громадянин сам-один може творити свою віртуальну організацію: на суто власні потреби і на суто особистий смак – відповідно до своїх здібностей і можливостей. Кожен може приєднуватися до відкритої спільноти, чи виходити з неї. На нову парадигму вказує, зокрема, той факт, що в багатьох країнах традиційні партії перестали приваблювати людей, які схильні займатися політикою. Нині їх більше цікавлять блоги і соціальні мережі. Більшість людей, якщо не розуміють, то відчувають, що нова політика формується саме на цих майданчиках, які максимально демократично і прозоро об’єднують людей. http://www.socd.univ.kiev.ua/sites/default/files/newsfiles/t.doc
Парадигма прийдешнього досить потужно виявилася 2011 року масовими виступами, що відбулися в багатьох країнах Європи під гаслом REAL DEMOCRATIE  YA!  Справжньої демократії – тут і зараз!  Протестувальники не закликали голосувати за ту чи іншу партію, вони закликали тих, кого називають «загубленим поколінням», до повстання. Вони не вимагали підвищити зарплату, чи чогось матеріального – адже це були б лише реформи. Вони вимагали дійсної зміни системи… http://commons.com.ua/?p=10978
Наступного 2012 року відомий український економіст, давній прихильник ліберальних поглядів професор Анатолій Гальчинський зазначав: «Тиск на капіталізм «знизу» — це не тиск маргіналів. Марші протестів наприкінці минулого року в Нью-Йорку та інших містах США — це не марші 1930-х років на Вашингтон безробітних і голодних. На вулицю вийшов середній клас. Те саме можна сказати і про події в європейських столицях, а ця ситуація вже надто серйозна. Адже наша помаранчева революція (2004 р.) теж була революцією середнього класу».
На думку багатьох аналітиків капіталізм втрачає свою соціальну основу — середній клас. Він не здатен забезпечити системну переорієнтацію економіки, підпорядкувати її не опосередковано, а прямо й безпосередньо інтересам самоствердження багатства і гідності людської особистості, її справжньої свободи. Можливості поглиблення нових параметрів свободи вибору в межах існуючих економічних відносин практично вичерпано. Екс-міністр фінансів США, а нині — професор Гарвардського університету Ларі Саммерс упевнений, що «ми стоїмо перед лицем змін в економіці, які виявляться такими ж серйозними, як була колись індустріалізація».
«АМСТЕРДАМ. Оперный Театр. Аудитория в тысячу человек. Обсуждаем проблему Войны и Мира. Пол Вулфовитц, генерал Вильям Фаллон, Майкл Игнатьев, Роберт Купер, Авишаи Маргалит, Жан Гуэнно, Масафуми Ишии. Давно не было столь мрачного и тягостного ощущения. Чуть ли не полный консенсус: международная система не работает; механизмы разрешения конфликтов не функционируют; ЕС парализован; Америка потеряла себя. Какие ценности? Какой вектор? Между тем, переходу миропорядка в новое качество всегда предшествовала Война. И нации оказывались в войне неожиданно для себя. И мы говорили все больше о войне, а не о мире. Странное единодушие... Предчувствие? Неуверенность в завтрашнем дне? Или просто ощущение паузы...» — повідомила доктор історичних наук, старший науковий співробітник Brookings Institution Лілія Шевцова 21 вересня 2014 р. на своїй сторінці у ФБ.
Нарешті, 20 вересня 2016 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН президент США Барак Обома відзначив: «Це парадокс, який визначає наш світ сьогодні: чверть століття після закінчення «холодної війни» світ за багатьма мірками є менш насильницьким і процвітає більше, ніж будь-коли раніше, тим не менше, наші суспільства сповнені невизначеності, занепокоєння та розбрату. Незважаючи на величезний прогрес, люди втрачають довіру до інституцій, управління стає важчим, і тертя між країнами виходить ближче до поверхні». http://ukrainian.voanews.com/a/vystup-obamy-na-generalniy-asamblei-oon/3517249.html
І що ж дивуватися занепокоєнню американців, якщо головний військовий радник кандидата в президенти США від Республіканської партії  генерал Флінн сидів за одним столом із закривавленим катом Чечні, України і Сирії Путіним в Москві на святкуванні річниці головного рупора російської пропаганди на Заході Russia Today? А напроти нього, за тим же столом з нерукопожатим президентом Росії – посміхалася кандидат в президенти США від Партії Зелених Джилл Стейн, яка билась насмерть з путінською небезпекою – Хілларі Клінтон.
Згадаймо як Берлін і Париж викручують руки Україні в нормандському форматі на догоду Путіну: вони не зважають на руйнівні для України наслідки реалізації Мінська-2 в їхній редакції. Згадаймо, що економіку Росії, яка перебуває під «санкціями» рятує німецький бізнес: "У першій половині 2016 року компанії ФРН інвестували в російську економіку 1,73 мільярда євро - майже стільки ж, скільки було інвестовано протягом усього минулого року (1,78 мільярда). http://www.dw.com/uk/німецькі-компанії-значно-збільшили-інвестиції-в-російську-економіку/a-36117075  Згадаймо, як Париж продав (через Єгипет) два потужних військових наступальних «Містраля» Росії – державі, яка відверто наплювала на власні міжнародні зобов’язання і обіцянки, зруйнувала міжнародний баланс в Європі і в усьому світі: анексувала Крим і розв’язала криваву війну на Донбасі.
Як бачимо, західне суспільство зараз багате, як ніколи, рівень життя в більшості країн найвищий за всю історію, але воно сповнено невизначеності, занепокоєння та розбрату. Чого ж їм не вистачає для щастя і спокою? І чому це занепокоєння турбує деяких державних керманичів, і ще гостріше – порядних інтелектуалів?
Люди занепокоєні, тому що втрачають впевненість у майбутньому перед історичними викликами, що постали останніми роками. Люди втрачають довіру до авторитетів і керманичів, бо ті не відповідають діловим і моральним вимогам: їм не вистачає глобального мислення, вони не встигають реагувати на швидкі зміни, часто виявляють лукавство, себелюбство і навіть просто ницість. Так, приклад колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера, який після відставки подався працювати до Росії, руйнує європейські ідеали, підриває традиційні цінності.
Тобто, першоджерело сучасної кризи Європи лежить поза матеріальними обставинами: зниження планки моральності, зменшення взаємодовіри...