для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Зубко вважає...


Зубко вважає...
... Про те, що треба миритися з русскім народом. Бо економіка...
 
   Значить, треба миритися. Звісно, не з Путіним, нє! І не з лавровими-чуркіними, не з Кужугетовичем. Мізуліна там, Валька-Стакан (чи то пак, Красниє труси), ці теж фе. З ними миритися не будемо. Миритимемося з народом. Російським, бо економіка наша того, страждає.
 
   Нє, я що, мені миритися- тільки дай. Завсігда "за". Не з владою, канєшно. Із народом- аж бігом. Тільки я спитав би у пана Зубка: покажіть мені, будь ласка, з ким мені миритися? Бо ношу окуляри, а тут не те, що окуляри- бінокля треба. Та й те ще- не факт.
 
   Передусім, мабуть, треба помиритися з чисельними знайомими "із-за парєбріка", для яких я раптом став фашистом. Цікаво, що я не був фашистом, скажімо, під час Майдану. Ні, дещиця екстремізму таки була, але поки йшла Олімпіада, бендерівцем я був таким собі, на троєчку. А ось як Росія в Крим залізла- так я й розфашистився.
 
   Що характерно, ні Путін, ні Шойгу чи, не приведи Боже, Лунтік, не штурмували й не утримували в облозі наші кримські військові частини. Це робили прості російські солдати та прості краснодарські, пробачте, козачки (он як шляхетне слово спаскудили, нелюди). З ними миритися накажете?
 
   Пам’ятаєте отой радісний виск, що доносився з усіх куточків "високодуховної"? Який був майже стовідсотковий одобрямс? Як щасливий сусідній народ, з яким ми, начебто, маємо помиритися, радів з краденого та щиро й радісно бажав нам виздихати? Яка інфернальна лють лилася не тільки з медіа, а й з ротів простих пересічних росіян? Пам’ятаєте? Пам’ятаю й я. І діти мої. І онукам розповім. Це з ними миритися?
 
   Найбільш помірковані з них приїздять до нас, щоб навчити темних "укрАінцев", як жити на світі. Вони ж вєлікіє, вони знають. А вчити нас вони можуть тільки одному: "миадіннарод" та "какаяразніца". Це коли питаєш у них, чому вони російською та російською. Тільки коли до них українською, "какаяразніца" дивним чином випаровується. І ти вже, як мінімум, напівфашист. Далі йдуть: "Запрєтітє Пушкіна!" "Жгітє кнігі!". Ні, дорогенькі. Книги палили 14 року в Севастополі. Українські. Радісно так палили. І щось мені підказує, що не біндеравци.
 
   Вони, сусіди наші, полюбляють дивитися не вперед, а назад, на свою, трохи придуману, а трохи вкрадену, історію. Героїчну, канєшно. І горою стоять за істєрічєскую правду. Навіть якщо чогось (багато чого) насправді не було, згадувати про це можуть тільки затяті нелюди-русофоби. Бо багато разів повторена брехня в русском мірє стає святою (чи сакральною) правдою.
 
   Тому, що мізки й очі у них повернуто назад, замість майбутнього вони здатні бачити або придумане минуле, або й просто власну дупу.
 
   Карочє, треба миритися. А я згадую давню та й недавню історію. За важелями танку Гітлер не сидів. За штурвалом літака Геринг не воював. Гебельс не підносив снаряди до гармати. Воював з нами в Другій Світовій, пробачте, німецький народ. Так, до прірви його довела влада. Згоден. Але він же йшов! Не опирався! А з якою радістю не так давно хуту різали тутсі! Народ на народ. В Сараєвому проходила Олімпіада... а потім р-раз- і, знову ж таки, один народ почав знищувати інший. Так, з вождями. З владою на чолі. Але ж не руками влади творилися злочини, а руками народу.
 
   А ми маємо помиритися з тими, хто їхав та й зараз їде до нас на Донбас "пакасіть укроп", пастрєлять фашистов". Так, пане Зубко? Хай отой "народ", що, зайшовши до "Воєнторгу" та озброївшись, приїхав до нас вбивати й грабувати, нас пробачить. А ми помиримось. Звісно, на тих умовах, що підійдуть зайдам з танками. Бо інакше що ж це за мир!
 
   Пробачте, пане Зубко, але я миритися не буду. Не хочу. Не бачу з ким. Так, Росія велика. І людей в ній- дофіга та й ще трішки. І зброї. І нафти з газом. Але моралі в тих людях, совісті, Божої іскри, якщо бажаєте- пробачте, але в моїй киці більше, ніж в них усіх.
 
   Я намагатимусь, щоб мої онуки знали усе, що треба знати про Росію: і про її владу,і про народ. Щоб, не приведи Боже, не почали миритися вони. Бо це означатиме кінець держави. Ота величезна країна асоціюється у мене, пробачте, з песиком породи двіртер’єр. Він намагається доказати свою зверхність, старається гризонути та жалібно скавулить, отримавши стусана. Пам’ятаєте, як вони їли "ніжки Буша" та дякували? А потім хутенько забули, як дякували. Коли підростуть мої онуки, вони, сусіди, саме дякуватимуть за "ніжки Клінтон".
 
   І тоді я скажу онукам: "Оту нещасну собачечку не жалійте, не миріться з нею: як тільки поїсть- гризоне. І з того радітиме". Думаю, вони мене послухають.
© Саня электрик [12.10.2016] | Переглядів: 7521

2 3 4 5
 Рейтинг: 44.2/101

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook