Два роки країна живе в умовах політичної, міжнародної, економічної і соціальної кризи. Влада на державному рівні не стільки вирішує проблеми і полегшує умови життя населення, як створює їх для них. Зокрема, в питаннях комунальних послуг та платежів.
 
На початок давайте деталізуємо за соціальною та економічною сутністю КОМУНАЛЬНИХ послуг та платежів. Треба визнати, що в нашому розумінні самі назви потребують законодавчого і тлумачного пояснення.
Саме розуміння КОМУНАЛЬНОЇ власності і КОМУНАЛЬНИХ послуг у нас появилось вже давно, але розвитку не отримало. Вперше розділення державної власності на державну і комунальну відбулось у 1989 р. із прийняттям Закону УРСР «Про місцеві ради народних депутатів і місцеве та регіональне самоврядування». В наступні роки це питання вихолостилось і лише із прийняттям Конституції України в 1996 р. воно випливло в окремому ХІ розділі «МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ».
 
Далі воно знайшло відображення у прийнятому в 1997 р. ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та Господарському кодексі від 2003 р. Тут вже більш детально проведений розподіл власності і утворення комунальної форми власності. Отже, комуна́льна власність – одна з трьох форм власності (поряд з державною та приватною). Також, поряд з державною власністю це одна з двох форм публічної власності. За своєю суттю комунальна власність є колективною.
 
В зарубіжному розумінні – таку власність називають муніципальню. В прикладному значенні, під комунальною власністю розуміють власність територіальних громад на належне їм майно, що використовується для спільних потреб громади і керується відповідними органами місцевого самоврядування. В економічному значенні термін вживається для позначення сукупності відносин, пов'язаних певним майновим комплексом і певним суб'єктом господарської діяльності.
 
Відповідно, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
 
Отже, заклади і установи комунальної власності надають КОМУНАЛЬНІ послуги для їх власників і повинні отримувати відповідні КОМУНАЛЬНІ платежі.
Комунальні платежі – це платежі юридичних осіб і громадян за користування комунальними послугами. Житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
 
Відповідно до статті 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є:
- власник житла;
- споживач послуг;
- виконавець послуг;
- виробник послуг.
Очевидно, що надання послуг населенню в продажі газу і електроенергії в таких умовах неможна відносити до комунальних послуг. Державні органи статистики вже виділяють окремо послуги в електропостачанні від комунальних послуг. Так само слід виділяти і газопостачання.
 
Наступне важливе питання є «споживач послуг». Особливо у визначенні КІЛЬКОСТІ споживачів. На жаль, у нас багато є маніпуляцій в цій частині економічних відносин. Звичайно, кількість «споживачів» комунальних послуг залежить від кількості населення сформованого у особові рахунки в системі комунальних платежів або у домогосподарствах, як визначають органи держкомстату.
Як не прикро, але наші чиновники не відслідковують за динамікою кількості споживачів компослуг, а органи держкомстату не відслідковують регулярно за змінами. Ось візьмемо для прикладу яку-небудь комунальну послугу і знайдемо:
- яка кількість споживачів централізованої подачі гарячої води в країні, або
- -яка кількість споживачів централізованого гарячого теплопостачання;
Статистика за попередні роки дає багато матеріалів характеристики домогосподарств за наявне житло та умови його в комунальних послугах. Але за останні роки відбулись значні зміни, що не відображається і не відслідковується. Тому і появляється недостовірна інформація у відповідальних працівників і важливих державних органів.
 
Ось візьмемо приклад із кількістю населення. Держкомстат видає, що на 01.08.2016 р. в Україні наявне населення було в 42650 тис. осіб, в т.ч. у Донецькій області – 4252 тис., а в Луганській – 2199 тис. Хоч і відмічається, що дані можуть бути уточнені, але якщо порівняти із показниками, скажімо, 2013 р., коли в Донецькій області було 4346 тис., а в Луганській області – 2241 тис., то вірити дуже не випадає. Особливо, розуміючи, що ті ж органи статистики називають багато сотень тисяч мігрантів із даного регіону в інші.
 
Інше питання – це кількість домогосподарств. Державні чиновники називають 15 млн домогосподарств. Органи держкомстату виходять також із даних показників. Ось останні їх повідомлення:
- «Із початку року призначено субсидії 4161,9 тис. домогосподарств (102,6% із числа тих, які звернулися …»
- «Кількість домогосподарств, які отримували субсидії у серпні 2016р., становила 34,5 % від загальної кількості домогосподарств країни».
У серпні отримували субсидії 5 190 921 домогосподарство. Якщо 5190,9 тис. домогосподарств становлять 34,5 %, то випливають всі – 15,05 млн. Що знову викликає сумніви.
 
Ось розглянемо дані показники за 2014 р. Всіх домогосподарств було 16945,4 тис., в т. ч. у великих містах 43,5 %, в малих містах – 26,0 % та в сільській місцевості – 30,5 %. Середній розмір одного домогосподарства становила 2.58 особи. В Криму визначали кількість домогосподарств в 734,2 тис. Якщо від тієї кількості домогосподарств відкинути населення Криму, то повинно залишатись – (16945,4-734,2) 16211,2 тис..
Очевидно, що середній розмір домогосподарства залишається на тому рівні (2,58 особи) то виходячи із кількості населення в 42, 5 млн осіб, повинно бути також (42,4/2,58) 16,4 млн домогосподарств. Отже, так чи інакше повинно бути всіх домогосподарств біля 16,2-16,4 млн.
 
Інше питання повинно не залишатись поза увагою – це домогосподарства які отримують комунальні послуги. Адже в нас ще є хутори де відсутнє, навіть, електропостачання. То про які комунальні платежі і послуги там можна вести мову? Інше питання, що така кількість невідома. Ми можемо виходити із наявного житла та забезпечення його побутовими умовами.
 
Показники забезпечення житлом наявних в 2014 р. 16 945.4 тис. домогосподарств характеризуються: житлом в місті – у 11772.4 тис., а в селі – 5173,0 тис.
- Окрема квартира в містах – 49,3 %; в селах – 5,6 %;
- Комунальна квартира -       - 0,6 %;              - 0,2 %;
- Індивідуальний будинок    - 45,0 %;           - 91,7 %;
- Частина інд. буд.              - -  2,7 %;               - 2,5 %.
 
Треба розуміти, що на даний час переважно все житло є у власності громадян. Так у містах на 95,7 % житло є приватизоване і куплене, а в селі – на 99,1 % приватне. За кількістю кімнат показники виглядають наступним чином:
- Одна кімната – у 14,1 %;
- Дві кімнати – 34.3 %;
- Три кімнати – 35.6 %;
- Чотири і більше – 16,0 %.
 
Для призначення субсидій важливим моментом є наявна площа на одну особу, яка виглядає так:
- До 7,5 кв.м. – 9,7 %;
- Від 7,5 до 9,0 кв.м – 6,1 %;
- Від 9,1 до 13,65 кв.м – 23,8 %;
- Більше 13,65 кв. м – 61,0 %.
І основне питання у наданні субсидій – це надання комунальних послуг населенню у видах їх. Забезпеченість житла видами послуг характеризується наступним чином:
- Централізованим опаленням – 39,4 %;
- Індивідуальними системами опалення – 41,8 %;
- Водопроводом – 78,4 %;
- Каналізацією – 77,8 %;
- Гарячим водопостачанням – 34,3 %;
- Централізованим газопостачанням – 78,3 %.
Дані питання для визначення проблем із оплатою потребують багато уточнень в деталізації послуг. Скажімо, із 41,8 % житла із індивідуальними системами опалення можуть мати різні механізми забезпечення – вугілля, дрова, газ, електрика і т.д. Так само інші види комунального супроводу.
Для визначення субсидій важлива роль відводиться кількості осіб у домогосподарствах та кількості працюючих. Домогосподарств у складі однієї особи є 22,6 %, у складі 2-ох – 30,8 %, у складі 3-ох – 24,6 %, у складі 4 і більше осіб – 22,0 %.
 
У загальній кількості домогосподарств у 34,8 % немає працюючих громадян. У домогосподарствах із працюючими тільки у 9,0 % є три і більше особи, двоє працюючих – у 41,4 %, а в 49,6 % - тільки один працюючий. Тому і доходи таких домогосподарств будуть невисокими.
Ось і поєднати всю систему споживачів комунальних послуг та їх «ринковими» тарифами видно, що розрахунки уряду про надання для 9 млн домогосподарств викликають інші запитання і створюють великі проблеми. Скажімо, в минулому опалювальному сезоні були встановлені ті «ринкові» тарифи на газ і то потребуючих стало до 6 млн при розрахунках уряду в часи їх встановлення не більше 3 млн. В цьому році до їх кількості добавляться користувачі теплопостачання і гарячої води, що викличе, по суті, всіх 100 % споживачів.
 
Із наведених показників в ІМХО та тієї інформації, що появляється у виступах урядовців та їх спікерів, видно, що вони поверхово підходять до таких важливих систем і не враховують весь комплекс питань. Тому і випливають ось такі реальні картини розрахунків населення за ком послуги. Із них явно видно, що населення в рамках країни платежі в сумі 3-5 млрд грн./міс. добросовісно оплачують. Все, що вище залишається неоплаченим.
Ось картина оплати ком послуг за 2015-2016 рр.
- Серпень 2015 р. нараховано 2,6 млрд грн.; заплачено – 2,7 млрд грн.;
- Вересень                                - 2,7 млрд грн.                      2,8 млрд грн.;
- Жовтень                                 - 4,2 млрд грн.;                     3,1 млрд грн.;
- Листопад ---                             5,6 млрд грн.,                     4,5 млрд грн.;
- Грудень                                    6,7 млрд грн.,                     6,4 млрд грн.;
- Січень 2016 р.                         10,0 млрд грн.                     5,9 млрд грн.;
- Лютий                                        6,7 млрд грн.                     7,2 млрд грн.;
- Березень                                     7,1 млрд грн.,                   7,8 млрд грн.;
- Квітень                                       4,1 млрд грн.                    5,9 млрд грн.;
- Травень                                      3.3 слрд грн                      4,0 млрд грн.;
- Червень                                      2,8 млрд грн.                    3,0 млрд грн.;
- Липень                                        2,8 млрд грн.                    3,0 млрд грн.;
- Серпень                                      3,8 млрд грн.                    2,9 млрд грн..
Треба ще показати стан заборгованості населення за ком послуги при тих субсидіях за минулий час. Отже станом на кінець серпня 2016 р. борги населення складають:
- сплати за централізоване опалення та гаряче водопостачання – 4,8 млрд грн,
- за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій – 2,5 млрд грн,
- за централізоване водопостачання та водовідведення – 1,8 млрд грн,
- за вивезення побутовихвідходів – 0,4 млрд грн,
- за електроенергію – 2,9 млрд грн.
 
Водночас нараховані упродовж січня–серпня 2016р. бюджетні кошти (субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово‐комунальних послуг) організаціям, що надають домогосподарствам послуги газопостачання,
суттєво перевищували вартість фактично спожитих послуг (на 1,0 млрд грн).
 
Не можна обійти стороною, що ще в липні повідомлення звучало таким чином: Водночас нараховані упродовж січня– липня 2016р. бюджетні кошти (субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово‐комунальних послуг) організаціям, що надають домогосподарствам послуги газопостачання, суттєво перевищували вартість фактично спожитих послуг (на 11,0 млрд.грн).
Тобто питання полягає в тому, що 10 млрд грн переплачених за газ повинні бути повернуті в бюджет.
 
Завершуючи мову за проблеми комунальних послуг і платежів за їх, варто ще раз підкреслити, що влада не володіє даними проблемами і тим більше не вирішує їх. Виділення бюджетних коштів та призначення субсидій жодних проблем соціального та економічного спрямування не вирішують, але заганяють комунальні служби місцевих органів влади (за винятком газових) в омут неплатежів, заборгованості і населення і бюджету та банкрутства.