Непомітно стікає календар 2016 року і у наших політиків загострюється земельний псхиоз. Патентовані депутатськими посвідченнями вищого гатунку нервують найбільше. Вони поділилися на два табори і нервують кожен із своєю мотивацією. Перші, ті що міцно тримаються біля корита, збуджені та зденервовані ризиками можливих профітів від нового під розпил траншу МФВ та супербінго в разі протягування рішення у ВР Закону про продажу землі. Інші, ті, котрих до корита не підпускають, маючи на меті те ж, що й перші, ратують за відтермінування прийняття цього закону. Для них прийняття  цього закону стане своєчасним в той момент, коли саме вони опиняться біля корита. Все інше - від лукавого.
  А що ж народу, нам усім від тої руханки? Та дирка від бублика й нові борги перед закордонними кредиторами. Поясню своє бачення проблеми і прошу мене виправляти, якщо казатиму щось не так. Почнемо ab ovo.
  Через якихось п'ять років після того, як нам на голову звалилась Незалежність, в Україні було прийнято Основний Закон, званий Конституцєю. У цьому Законі було прописано хто є власником усього наявного добра в межах кордонів держави й поза ними також.
  Так от у Конституції досить гарною мовою прописано в числі іншого статтю за №13, яку я процитую повністю:  Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші
природні ресурси,  які  знаходяться  в  межах  території  України,
природні ресурси її континентального шельфу,  виключної (морської)
економічної зони є об'єктами права власності Українського  народу.
 
Від  імені  Українського  народу  права власника здійснюють органи
державної  влади  та  органи  місцевого  самоврядування  в  межах,
визначених цією Конституцією.
     Кожний  громадянин  має  право    користуватися    природними
об'єктами права власності народу відповідно до закону.
     Власність зобов'язує. Власність не повинна  використовуватися
на шкоду людині і суспільству.
     Держава  забезпечує  захист   прав   усіх   суб'єктів   права
власності і  господарювання,  соціальну  спрямованість  економіки.
Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Тепер перекладу з хорошої мови на зрозумілу: Кожному з нас, нашим майбутнім дітям, внукам, правнукам належить часка загальнонародного добра у вигляді річок, озер, морів, морських шельфів, природних копалин та по чималому шматку неба. Тобто я, наприклад, мав би знати, що десь на Донбасі лежить кілька тон належного мені вугілля, руди там чи якихось сланців, а шахтар з Горлівки про те, що в числі іншого йому належить сімнадцять смерек в околиці Ворохти, волинякові з-під білоруського кордону- кусок чорноземного степу, а одеситові - три метри кордону з Польщею.
  Для того, щоб кожен зміг посидіти на власному клапті землі  чи погодувати свою медузу у Затоці, наші законодавці взялися створювати інструментарій, званий земельним законадавством. Знову через якихось п'ять років було прийнято Земельний Кодекс.
  Тут я трішки відхилюсь від головної теми і нагадаю шановним Читачам, що у нас існує Водний кодекс, Повітряний кодекс, Кодекс про Надра, згідно з якими (адже ми тут власники) кожому з нас мали б обламуватися якісь дивіденди, але ж... Погляньмо на одну цікаву карту і запитаймо себе щось таке: А з якого то буя земля під моєю хатою і навколо віддана у користування якомусь Шеврону з Нідерландів? І чому я про це навіть не знаю? І що я з того хоча б гіпотетично буду мати? Скажете дурничка? Якихось 6324 квадратних кілометри і всього лиш до 2064 року? І хто, блядь, отой Толочко, який роздає від нашого імені, але без нашої на те згоди природні ресурси наліво й направо. Про "направо" я напевно погарячкував трохи.  Усе наліво, хоч виглядає усе ніби то благопристойно. І чому ми маємо купувати газ, який належить нам, незнамо у кого й за космічними цінами в той час, як самі змушені рухатись розбитими важкою технікою отих шеронів у шмельц дрогами, в той час, як наші діти задихаються у школах та садках від виходів "накосяченого" шевронами ж газу. Це я на малесенькому прикладі показав недосвіченимм читачам, як працюють прийняті уже закони і що ми з того маємо. Зрозуміло - наше тут не мелеться і більше того,- нас відверто грабують.
  Поверемось до земельного питання. З появою законодавчої бази, як механізму та підзаконних актів як інструментарію мало б зробити українців реальими власниками землі. Чи це сталось? Лиш частково і то з великими перекосами.  Якщо взяти до уваги пересічного безземельного киянина, який географічно знаходиться найблизче до обителі законотворчості, та ментально (гіпотетично) повинен мати високий рівень правової свідомості, то чи отримав він у власність омріяну земельку? Скажемо "так", за умови, якщо він УЖЕ МАВ її у користуванні, якщо ж ні, то це окремі пісні, балади, думи та сюїти, які мало пов'язані із законом.
  В  результаті маємо наступне,- своє право на володіння землею реалізували далеко не всі українці і в разі прийняття Закону про ринок землі апріорі його уже не реалізують. Більше того, його не зможуть ніколи реалізувати ще ненароджені громадяни України. Є над чим замислитись...
  Як би воно усе мало бути?  Ось моє НМСД. Ще задовго до прийняття отих усіх Кодексів, слуги народні мали б провести велику пояснювальну роботу та організувати тематичні референдуми на тему "Як нам слід розпорядитися природними багатствами" і уже за їх результатами починати творити закони, створювати кадастри з їх одночасною грошовою оцінкою. На мою скромну думку усе в такому разі було б блзьким до такої схеми розподілу: частина багатств підлягає прямій пропорцйній приватизації, частина резервується для прийдешніх поколінь і якась частина підлягає (або й не підлягає) продажу. Громадяни, які не бажають володіти землею чи іншими ресурсами, отримують грошову компенсацію на протязі ряду років... І не має значення рівень правового нігілізму, фізичної чи фінансової можливості громадян напряму бути причетним до приватизаційних процесів. Ці процеси повинні діяти в автоматичному режимі і стосуватися усіх без вийнятку, навіть, людей які мають обмеження у якихось правах.
  Чи можливо усе виправити? Спершу треба не втратити можливість виправлення, а потім уже можна й виправляти. Тому в той день, коли нашим владцям заскубоче прийняти Закон про ринок землі, киян та гостей столиці ласкаво просимо навідатись до Маріїнського парку. Можна навіть з плакатами, які б пояснювали мету візиту. Якщо говорити про доцільність шин, то, як на мене, навіть велосипедні будуть не лишніми.