Перша сумна: сталася на днях у Дніпрі.
Друга сумна : 80-ті, "Комсомольська,  правда:." Милиционер сделал замечание подросткам, которые ругались матом. Они его матом же и послали и кинулись удирать. Он решил их догнать. В результате получил ножевое ранение, от которого скончался" "Комсомольська правда" описала цей вчинок як геройський.
Третя історія - смішна : Хлопець з паралельного класу, над котрим знущалися всі кому не ліньки у школі, подався служити в міліцію. Одного разу він пристібався до якогось дядька, той зняв з нього міліцейського капелюха й викинув у кущі, а сам кинувся навтьоки. Міліціонер побіг за ним, керуючись інстинктом : "якщо хтось тікає, то за ним потрібно гнатися". Дядько забіг у тихе місце й наваляв там "герою" добрячих бебехів.  Цю історію нам на зустрічі випускників повідав сам постраждалий. Сміялися усі - й він, й ми.
Що об'єднує ці історії?  Кричущий непрофесіоналізм "правоохоронців".  Ні, звісно їм можна надати право стріляти без розбору у кожного, хто викличе їхню підозру. Але чи підвищиться від того їхній професіоналізм?  Навряд. Просто сумних історій стане більше.