"Ніколи не зв’язуйтеся з Ісландією! Як я зрозумів з досвіду „тріскової війни”, мешканці цього невеликого острова можуть стати грізним суперником.” (Рой Хеттерслі)
 

„Боже! Це футбол!” (Пеле)
 
Україна – футбольна країна. Українці справжні ультрас, тифозі, торсидорес, попросту – фанати футболу. Мій сусід з шостого поверху уболівав за нашу збірну зі стогонами, зойками, відчайдушним „Бий!!!” і нарешті розпачливим мовчанням на фоні шуму далекого стадіону в Марселі. Вилетіли! Наступного дня він так само горісно вболівав за російську збірну. Шум стадіону в Тулузі стих задовго до закінчення гри. І все ж мій сусід знайшов команду, гідну любові. Під час гри Ісландії з Францією, він несамовито кричав „Бий!”, „О-о-о!”, „А-а-а!”, і не стихав шум стадіону в Сен-Дені. Світ заговорив про ісландське диво.
 
У 1998 році 42 % ісландських підлітків віком від 15 до 16 років вживали алкоголь не менше одного разу на місяць, 17 % курили коноплі, 23 % постійно палили (в Україні зараз близько 40 % підлітків регулярно вживають алкоголь). Арктичний клімат дружить зі шкідливими звичками. Рівень споживання алкоголю в перерахунку на чистий етанол складав більше 11 л/рік на одну людину. Незворотна деградація генофонду, тобто виродження нації, починається з 8 л/рік. Через 17 років тільки 5 % підлітків Ісландії вживали алкоголь, 6 % курили коноплю, 3 % постійно палили. Звідки такі зміни?
Українські можновладці їдуть самі й везуть своїх дітей в цивілізовані країни геть з гинучої України. В Ісландії інакше. У 1996 році уряд прийняв програму „Ісландія без наркотиків”, мета якої упередити зловживання наркотиками, алкоголем і тютюном. До Норвегії відправилася делегація вивчати досвід цивлізованості. Вивчили. Запровадили державну монополію на виробництво й продаж алкоголю і почали будувати загальнодоступні криті спортивні манежі. Перший був збудований у 2000 році в Кефлавіку, де знаходилися аеропорт і військова база НАТО. Знайшли в бюджеті гроші для спорудження ще 22 закритих стадіонів і 100 футбольних залів. Футбольна реформа обійшлася в понад 3 млрд. дол. На сьогодні збудовано 17 стадіонів і 7 манежів зі штучним покриттям та 130 футбольних залів. Це в країні, де 323 000 населення! У півторамільйонному Харкові 7 (сім) стадіонів.
 
Починаючи з 2006 року за державні гроші було підготовлено 184 тренери міжнародної категорії А, 584 – з ліцензією В і  заборонено не сертифікованим спеціалістам тренувати дітей старших 10 років. Зараз на кожні 500 жителів Ісландії припадає 1 тренер (в Англії 1 тренер на 5 000 жителів), на острові зареєстровано 22 000 футболістів, 75 професіональних клубів грають в п’яти дивізіонах. Улюбленими і загальнодоступними стали футбол, гандбол і гольф. Уряд Ісландії знайшов гроші для розвитку спорту в країні і засоби зупинити виродження нації.
У 2015 році споживання алкоголю в перерахунку на чистий етанол в Ісландії 6,31 л/рік на одну людину, в Україні – 15,6 л/рік на одну людину, а мій сусід і я стали уболівальники збірної Ісландії.
 
Фінансові кризи не що інше, як правильні поштовхи поршня, якими великий капітал висмоктує колективний надлишок заробітку нації... (Макс Нордау)

 
Історичний досвід показує, що лібералізація економіки, коли держава перестає бути стороною економічних відносин, прискорює перехід від економічної відсталості до процвітання. Для неліберальної економіка з суттєвим державним сетором можливий перехід до процвітання шляхом неолібералізації, коли вплив держави на економіку обмежується лише встановленням принципів конкуренції та контролем за їх дотриманням. П'ять років неоліберальних реформ зробили Ісландію однією з найбагатших країн світу.
У 2003 році всі банки країни були приватизовані. Для залучення грошей іноземних інвесторів вони запропонували онлайн-банкінг - дистанційне банківське обслуговування в будь-який час з будь-якого комп'ютера через Інтернет. Це дозволило залучити максимаьні кошти з ринку приватних вкладів Північної Європи, її банків та фондів. Мінімальні затрати забезпечили високі показники прибутковості. Рахунки, названі IceSave, привабили багатьох дрібних британських і голландських інвесторів.
Частина залучених коштів була направлена на фальсифікацію капіталів, частина на кредитування споживчого ринку. Видимість успішного бізнесу сміливих фінансових вікінгів розохотила навіть ісландський Центробанк. Він видав цим банкам кредит на кілька мільярдів євро. Зі зростанням інвестицій в банківський сектор збільшувався борг банків і надувалася фінансова бульбашка. У 2003 році борг дорівнював 200 % від ВНП, а в 2007 році – 900 %.
 
Світова фінансова криза 2008 року, започаткована банкрутством у США банку Lehman Brothers, призвела до банкрутства трьох головних ісландських банків - Landbanki, Kapthing і Glitnir. Однієї з причин стала паніка серед вкладників банків, які кинулися забирати свої вклади. Ще однією причиною  банкрутства стали незабезпечені мільйонні кредити, які банки надавали один одному через офшорні фірми.
В збанкрутілих банках було введено державне управління. Прем'єр-міністр почав переговори з МВФ про надання країні 2,1 мільярдів доларів кредиту для виплати банківських боргів іноземним вкладникам. Північноєвропейські країни позичали додатково 2,5 мільярди доларів. Від Ісландії вимагали реформ і погашення боргів перед іноземними вкладниками. За це МВФ і Євросоюз обіцяли взяти на себе частину боргу, мовляв, тільки так країна зможе розрахуватися з Британією та Голандією.
Народ масово вийшов на вулиці з протестами, звинувачуючи уряд у банківській кризі, і змусив його піти у відставку. Нова урядова коаліція погодилася виплатити борг 3,5 млрд. євро – це 100 євро з кожного ісландця щомісяця протягом 15 років. Президент країни Гріммсон відмовився ратифікувати закон, згідно з яким рядові громадяни взяли б на себе виплату приватних боргів ісландських банкірів. Він виніс питання сплати боргу на референдум.
„Нам казали, що якщо ми не приймемо умови світового співтовариства, то станемо північною Кубою. Але якби ми погодилися, то стали б північним Гаїті”. (Президент Ісландії Олафур Раґнар Ґріммсон)
 
У березні 2010 року 93 % ісландців проголосували проти виплати боргів. В кінці року Ісландія оголосила банкрутство. Крона втратила 85% своєї вартості. МВФ заморозив кредитування. Британія і Нідерланди заморозили рахунки ісландських банків.
За підтримки розгніваних громадян уряд ініціював цивільні і кримінальні розслідування щодо осіб, відповідальних за фінансову кризу. Колишній президент банку Kaupthing, інші банкіри, причетні до краху, втекли з країни. Через сім років 27 провідних менеджерів збанкрутілих банків включно з власниками банків були засуджені до різних термінів ув'язнення.
 
Британія, Нідерланди й інші країни-кредитори звернулися до Європейського суду з позовами про примусове стягнення боргу з Ісландії. Позиція Ісландії в суді грунтувалася на тому, що згідно з європейською директивою 97/9/ЄС „Про схеми компенсацій інвесторам” держава не зобов’язана проводити такі виплати за свій рахунок, вона повинна лише організувати роботу фонду страхування вкладів. Крім цього міжнародне законодавство стверджує, що система гарантій не повинна загрожувати стабільності фінансової системи країни. Європейська комісія, проаналізувавши ці події, визнала недостатнім створення національних фондів страхування вкладів і виступила з ініціативою створення єдиного страхового фонду ЄС.
Через фонд гарантування вкладів вітчизняні вкладники Ісландії одержали компенсації. Питання погашення іноземцям 5 млрд. дол. боргу, який тоді складав половину ВНП країни, досі залишається не вирішеним.
У 2011 році економічні показники Ісландії зрівнялися з докризовими.
 
„Як звати бога, який визначає тут все? Звати його – тріска” (Халдор Лакснесс)
 
В Ісландії 11 % території – вічна мерзлота. На решті території 27 вулканів, гейзери, озерця і струмки з гарячою водою. Лише 1 % території придатний для ведення сільського господарства. На щастя, ісландці навчилися ловити і сушити тріску. Її запаси дозволяли і перебути зиму, і відправлятися в тривалі плавання. Зараз рибальством займаються 12 % населення. Воно дає в бюджет країни 75 %  експортних надходжень.
 
Ісландія ввійшла до блоку НАТО ще в 1949 році, що дозволило їй не витрачатися на утримання власної армії і обмежитися лише береговою охороною. У 1994 році Ісландія увійшла до єдиного європейського економічного простору, у 2000 році приєдналася до Шенгенської зони. А ось зі входженням в ЄС не склалося. Країни ЄС щороку разом встановлюють єдині квоти на вилов риби. Для залежної від риболовлі ісландської економіки це неприйнятно.
 
Риба для економіки Ісландії – стратегічний продукт. Як відомо, арктичні моря багатші за південні промисловою рибою. Щороку Ісландія виловлює 2 млн. тон риби. В ЄС поставляється до 50 % вилову, до Росії – 10 %. У 2013 році через потепління клімату косяки скумбрії й оселедців змістилися на північ. У 2014 – 2015 роках Ісландія збільшила вилов оселедців на 44 %, майже втроє збільшилися улови мойви. ЄС поставив вимогу зменшити квоти на вилов, загрожуючи ввести економічні санкції. Ісландія відкликала заявку на вступ в ЄС.
 
Ісландія не боїться відстоювати свої інтереси. Багато написано про тріскову війну 1958 – 1976 рр. між Ісландією і Британією. В підсумку Ісландія розширила виключну економічну зону з 3 до 200 миль.
Під час конфлікту в 1972 році Ісландія пригрозила закриттям військової бази НАТО в Кефлавіку і розширенням співробітництва з СРСР.  Конфлікт вдалося залагодити, але в осаду залишилася радянсько-ісландська дружба. Край дружбі поклав Крим. 27 березня 2014 року Ісландія підтримала резолюцію ООН щодо анексії Росією Крима, приєдналася до європейських санкцій і у серпні 2015 року одержала російське ембарго.
У 2014 році Ісландія поставила на російський ринок 125 тис. тон риби на суму 232 млн. дол., з них 66,2 тони ісландських оселедців (17 % від загального об’єму російського ринку оселедців), близько 40 тис. тон скумбрії. Внаслідок ембарго поставки скоротилися зі 118 тис. тон у 2014 році до 50 тис. тон за 11 місяців 2015 року. Це призвело до зростання цін на рибну продукцію в Росії, до зменшення об’ємів її споживання до 14 кг на людину, що менше рекомендованого мінімуму на 6 кг, і до погіршення асортименту – скумбрія з інших морів виявилася непридатною для копчення, а філе оселедців гіршої якості.
Ембарго вдарило і по російських переробниках риби. В часи дружби з Ісландією підприємства закупили обладнання для переробки „ісландських” оселедців, які виростають до розміру 50 см (інші види оселедців мають розмір 25 – 30 см). Без сировини ці переробні лінії зупинилися.
У підсумку ісландці знайшли нові ринки, росіяни стали менше їсти риби.
 
Чиста свиня не розжиріє
 
Ісландці як і українці знають про продажність і корумпованість державних чиновників, але свої знання використовують по різному. Українець шукає способи прикупити собі одного, а краще кількох чиновників (на скільки вистачить грошей і потреб), а ще лікаря, вчителя, ментівський дах, прокурорський захист, прихильність шефа  (живеш у пеклі - бери чорта за кума)... Він плекає невеличкий табунець потрібних людей різної міри вгодованості, впливовості і корисності. Це, мабуть, тому, що українців кілька десятків мільйонів – в такому кагалі здається, що на всіх не вистачить, то треба хоча б про себе подбати. Ісландців же якась третина мільйона і всі не тільки один в одного на виду, а ще й близькі чи далекі родичі. Варто комусь зробити щось непотребне, як інші тут же зчиняють гвалт. Отож Україна й Ісландія по різному читали документи панамської юридичної компанії Mossack Fonseca, опубліковані Міжнародним консорціумом журналістів-розслідувачів.
У 2007 році ще не прем’єр-міністр Ісландії Сигмюндюр Гюннлейгссон  разом з майбутньою дружиною придбали офшорну компанію Wintris. Через вісім місяців він став депутатом парламенту, продав свій бізнес дружині за 1 долар і, подібно депутатам Верховної Ради України, став утриманцем своєї дружини. Wintris викупила облігації трьох ісландських банків, які потім збанкрутували. Зараз банки винні його дружині 3,6 млн. євро.
У 2013 році Гюннлейгссон став прем’єр-міністром і долучився до переговорів про виплату банківського боргу обдуреним вкладникам, приховавши своє відношення до Wintris і особистий інтерес до цих грошей. Зараз він виправдовується, що на цій справі втратив більше, ніж одержав, і на переговорах дбав виключно про національні інтереси.
Крім прем’єра в панамському скандалі задіяні міністр фінансів, міністр внутрішніх справ, виконавчий секретар партії прем’єра, найбагатші люди країни.
На Майдан у Рейк’явіку вийшли 22 000 обурених людей з вимогою відставки прем’єр-міністра і всього його уряду. Внаслідок „панамської бурі” прем’єр пішов у відставку, на весну 2017 року призначені дострокові парламентські вибори.
 
Зате в Україні ніяких бур. За даними Mossack Fonseca в її базі 643 українці і 469 офшорних компаній, пов’язаних з громадянами України. Групу компаній „Укрпромінвест”, яка належала Петру Порошенку, підозрюють в ухилянні від сплати податків на суму 25 млн. грн. Петро Порошенко  разом з Ігорем Кононенком володіють офшорною Intraco Management Ltd на Британських Віргінских Островах, пов’язаною з нелегальною торгівлею зброєю. Юлія Тимошенко являлася співвласником Somolli Enterprises Limited. Борис Ложкін має відношення до Integrity Internatoional Holdings LTD. Причетні до офшорного скандалу нинішні міністри Олександр Данилюк і Арсен Аваков. Через офшори грабує Україну вся правляча еліта.
Верховна Рада відмовилася створювати слідчу комісію по цій справі. Генеральний прокурор Ю.Луценко назвав офшорний скандал мильною булькою. Україна вирішує завдання космічного масштабу – шукає дорогу до Європи. Не до таких дрібниць, як офшори. „Нехай клевещуть.”