На Трійцю їздив на Батьківщину. Ситуація невесела, але життєва. Хто почитує Чепіногу, то майже один в один як у нього, навіть кіт, така сама вусата нахабна морда. Собак сусіди підгодовують, а як я приїздю, лащаться до мене, облизують, ну неначе рідні, а коли батько ще живий був, могли й за ногу хапнути. Зате котяра, ніхто не зна де він живе, прийде, переконається, що зі мною все добре і знов десь завіюється. У Чепіноги такі справи десь під Черкасами, а у мене в Павлограді.
На Батьківщині завше добре, сядеш ввечері на лавку, хоч на зорі подивишся; у Дніпрі таких нема. Комарі не кусають, то дякувати шахтам. То як малим був, від комарів на Сосновці спасу не було. Сосновка - то частина Павлограду під сосновим лісом, хоча земляки кажуть, що від лісу там вже лише назва лишилась, зате у лісника нещодавно з'явився новий Nissan, сказав тим землякам,  що вони дебіли - образились. А там де соснового лісу не було, навкруги Сосновки самі лимани і озера були: озеро Довге, озеро Криве, озеро Глибоке... комарів - страсть господня! А два роки тому хотів доні показати озера, біля яких її тато ріс та рибу руками ловив, так вже й сліду від них нема і очерет не росте. Тільки земля провалена під шахтними виробками. До речі, якщо Вам, читачу, Wikipedia скаже, що річка Самара бере свій початок на Харківщині - не вірте, брехня. На сьогодні її початок поблизу села Вербки. Щось я відволікся, поринув у спогади.
Так от сиджу споглядаю зорі, сюрчків слухаю і сичів, що давно оселились у покинутій неподалік хаті. Коли чую сусіда зі своєю онукою заговорив:
- чьто єто? Ай как хорошьо! А как же ж ти єто здєлала?
І така луна іде тих його слів, аж вухо ріже. Наче нормальний чоловік: в Павлограді народився і виріс і дітей виховав, вже років з 30 по-сусідству живе і зо мною нормальною місцевою мовою розмовляє як і його доньки, а тут так язика собі ламає. Хочу сказати, що на Сосновці, коли я там ріс, мова завжди була на 80% українська, а на 20% суржик. (Це нині я губернським Дніпром зпоганився, все більше суржикую та русикую.) А спогади з голови ніяк не лізуть, добре, шановні, ось Вам історія, розповім про свого двоюрідного діда.
У моєї бабусі велика була родина і наймолодший її брат, мій покійний двоюрідний дід Петро, був лиш на декілька років старший за мою маму. Часи дорослішання були невеселі; спочатку косив людей 33-й, далі йшов 37-й, а за тим прийшла війна і довершив його виховання 47-й. Коротше кажучи, Петрові просто зростати було не легко, а не те вже щоб якимось шибеником вирости. Подався Петро після школи на льотчика вчитись. Вивчився, служив у морській авіації під Сімферополем (не то Гвардійське, не то Урожайне, не пам'ятаю). Іхтамнєтом у Єгипті побував і ще десь.
Але історія ось про що. Мені мама розповідала.
Після якогось там курсу навчання прибув курсант на Сосновку на побивку. Вже навчений наукам різним, і розмовляє по-вченому, ну вилитий сосновський Голохвастов.
- чьто єто?
- а ґдє?
- і пачєму?
От посідали за стіл, а він там головна зірка програми  ("За двома зайцями" всі бачили). Не витримала моя покійна прабабуся
- Петре! Ти можеш по-людськи розмовляти, а не як не знаю що!
- а єто как?
- скільки, Петрику, ти не какай, а срать приспічить - в нужник побіжиш! Так і скільки не кукушай, а їсти за стіл сядеш!
З тих пір пропав з Сосновки льотчик Пьотр Івановіч Зайченко, а на його місце повернувся завжди усміхнений і життєрадісний Петро. Дід Петро, чомусь до самої смерті з козацьким оселедцем (?), одне око примружить, чарку перехилить, до дітей не дуже, але на те у нього були особисті вагомі причини; - таким я його запам'ятав.
А ми все какаєм за столом і дивуємося, звідки ж в хаті взявся руський мір?
Така історія...
А історія нас знову вчить тому, що її (історію) ніхто не вивчає.