Трапився великий шкандаль. Grossbuch папірєдніків з усіма канділябрами опинився на авансцені і публікум трохи збудився.
 
І зразу ж виник тоталізатор – дадуть хід справжньому розслідуванню (до посадки хвігурантів) чи замнуть?
 
Скептики цілком прогнозовано віщують «замнуть», пояснюючи цей варіант «справжньою» метою здіймання хвилі шантажом опоблоку перед голосуваннями і взагалі. Оптимістів майже не видно, більше того, їх і не чутно.
 
З цього приводу висловлю одну теоретичну тезу і висловлю думки щодо можливості (нехай часткового) кримінального переслідування важких хвігур папірєдніків. Хоча сам в це не вірю.
 
1. Теоретична теза
Чи звернула шановна публіка увагу на таку характерну обставину: частина (північно-східна) уламків СРСР має «постійних» президентів? Ці країни перебувають в відносно стабільному стані. Друга частина має квазіполітичну систему з декількома мафіозно-політичними командами, які змагаються за можливість лягти на свою країну. І ці країни ковбасить всі роки незалежності.
 
І що є важливим, так це та обставина, що в усіх країнах (окрім Прибалтики) пострадянского простору на заміну авторитарної системи комуністів прийшла авторитарная система мафіозного дикого капіталізму. Тобто, система управління залишилася ав-то-ри-тар-ною.
 
Чому так сталося? Тому що всі новостворені країни (як еліти, так і населення) не знали іншого способу управління. Населення звикло до патерналізму і не мало намірів самоуправлятися, а еліти готові були взяти на себе володіння активами, параходами-заводами як плату за управління країною зверху до низу.
 
Отже, система управління залишилася авторитарною. Нагадаю, критерієм авторитарності є напрямок інсталяції системи «зверху-вниз» (в демократичній системі управління будується знизу-догори).
 
Коли система будується зверху-вниз, вона є подібною до феодальної системи, яку ми проходили в школі. Тепер виникає питання: чи є природним в феодальній системі раз на 5 років змінювати керуючих монарха і його феодалів на «опозиційних» монарха і феодалів?
 
Відповідь: «ні», це було б неприродньо.
 
І тому частина країн постсовдєпії мають постійних монархів і майже постійних феодалів (хоча монарх, якщо він є вправним, може одних феодалів знищувати, а других призначати; та й самого монарха можуть знищувати, але не переобирати у «законний спосіб»).
 
А от Україні так пощастило, що вона має декілька мафіозних корпорацій, які змагаються за прихід до бюджету країни, який є по суті общаком. Звичайно, пахан-монарх і бандити-феодали дбають і про державу, і про населення. Державу вони так-сяк захищають від сусідніх монархів, а населенню вони забезпечують мінімальний рівень споживання.
 
Отже, ми маємо дві мафіозні корпорації. Питання: як авторитарна система, яка розрахована на постійного монарха (тобто – на незмінну мафіозну корпорацію), може лишатися неушкодженою, якщо корпорації змінюють одна одну, причому вже двічі – через Майдан?
 
Відповідь є такою: система не руйнується лише з однієї причини, а саме: всередині країни не існує зародків альтернативної системи. Альтернативною системою може бути лише система самоврядування (тобто демократична система), але українське суспільство не подорослішало на стільки, щоб створювати самоврядні управлінські структури. Тому після Майдану ушкоджена авторитарна система проходить етап санації і продовжує свій вік.
 
І є ще одне запитання: яким чином кожна з корпорацій полишаючи общак після поразки не втрачає набутого під час каденції? Адже система створила карний кодекс, який начебто дозволяє знищити конкурента .. Всі ж знають, що мафіозна корпорація папірєдніків збагачувалася кримінальними способами.
 
Відповідь є такою: сучасні феодали уникають постійних усобиць завдяки складеному між ними договору про взаємне незнищення. Попри жорстку між ними конкуренцію їх об’єднує спільна для всіх квазіфеодальна система. Та вони і бізнесово, і корпоративно так переплетені одне з одним, що карне переслідування папірєдніків є просто неможливим.
 
Значення договору про незнищення між мафіозними корпораціями дозволяє кожній з них, коли вона перебуває «при владі», брати собі без остраху, хоча і па панятіям. Досі договір про ненапад мав найвищий пріоритет і ніколи не порушувався. Саме тому складалися амбарні книги і отримувачі грошей ставили там свої підписи.
 
Отже, Україна, на відміну від Росії, має механізм внутрішнього розвитку (ним є чергування мафіозних корпорації при бюджеті), який приведе нашу країну до демократичного перевороту. Це станеться тоді, коли етап саморуйнації авторитарної системи зійдеться з етапом спроможності суспільства для самоуправління. А в країнах стабільного феодалізму такий механізм не працює. Стан цих країн цілком визначається правлячою елітою і наявністю покладів коштовної сировини.
 
2. Амбарний шкандаль
І ось маємо: теперішнім черговим по бюджету слід вирішувати: чи вчини розгром папірєдників, чи врятувати їх від зазіхань слабенького поки ще громадянського активу.
 
Справа в тому, що в таких, як наша, мульті-мафіозних країнах, авторитарний устрій управління не сприяє розвитку країни. А як немає розвитку, то стається занепад. Отже, авторитарна система на протязі тривалого часу демонструє свою неспроможність забезпечити прогрес і тому вона поступово саморуйнується.
 
З іншого боку, начебто у компенсацію до занепаду постає громадянське суспільство. Історичним завданням громадянського суспільства є не «вплив на еліту» щоб «змусити її працювати на народ і державу», а завданням є створення зародків альтернативної системи управління. Тобто, громадянське суспільство має створити структури самоуправління.
 
Чи дозріло суспільство до виконання цього завдання? Шкандаль з амбарною книгою нам все висвітить.
 
Якщо шкандаль замнуть, то це означатиме, що правляча еліта сподівається, що авторитарна система має ресурс для ще одного (принаймні) циклу виборів за участю конкурентної мафіозної корпорації («регіоналів»). Це також означатиме, що правляча еліта поки що не бачить громадянське суспільство гравцем .. Суспільство поки що сидить на трибунах – так вважає еліта ..
 
Якщо ж ми станемо свідками погромів в таборі папірєдніків, то це означатиме, що правляча еліта вже не вірить в життєздатність авторитарії і сподівається, поки «влада» перебуває в її руках, знищити невдах-папірєдників і роздерібанити їхні активи. І чекати поки прийде час демократичного перевороту, щоб цей переворот очолити.
 
До кінця року ми дізнаємося, на якому етапі еволюції перебуває наша країна.