Мабуть вже ні для кого не новина, що з’явився сайт для переселенців з Росії до України: люди, що розуміють, куди котиться їхня країна та незгодні з політикою Путіна (та й з економічною ситуацією),можуть вибрати нашу країну як місце проживання в еміграції. Плюсів досить: приємний клімат, гостинні люди. А головне- не треба вчити мову країни перебування. Можна чудово обійтися рідним язиком.
Та бодай же їм...
Розумієте, он як цікаво виходить. Не хочу видаватися занадто розумним, але ж таки мова є одним з ідентифікаторів нації. Та атрибутом держави. Не треба мені, будь ласка, зараз про Бельгію чи Швейцарію. Не пересмикуйте факти. А вони, оті факти, досить невтішні.
З 1991 року ми будували не державу, а якусь корпорацію. "Проект "Україна". Згідно з планами, вважаю, ми повинні були погратися в "незалежність", поки північний сусід не купить усе, що є тут. А що не купить, те відніме, не дивлючись на якийсь там спротив. Та ніхто в Кремлі, звісно, про спротив і не думав. Усе йшло до того. Партії... які партії? Бізнес-проекти! Плати до каси, а потім будеш "рєшать вапроси" та відбивати витрачене на вибори бабло.
А якщо держава будувалася "понарошку", то й багато на що влада просто закривала очі. Я не правий? У нашої влади бодай колись існувала нормальна регіональна політика? Хоч колись не віддавалися регіони на відкуп місцевим князькам? Хіба не ікнулося нам кров’ю отаке "правління"? От розкажіть мені, що розбудовувалася держава... Знаєте що? Купіть оселедця, покладіть його на стіл, щоб дивився він на вас одним оком. І йому оце усе розказуйте, він повірить. А я- ні. Бо наша держава розбудовувалася достеменно так, як Росія "встайот с калєн": перманентно та смішно. Одне слово: "понарошку".
Головне для нашого політикуму- не робити різких рухів, тоді, може, проблема розсосеться сама собою. І якомога менше чіпати Росію. А ще краще- їй підігрувати. А то ще крана газового закриє. Для усієї України. Та й бабок не дасть: це вже декому. А це й є найголовніше.
І підігруємо. Скільки тут, на наших теренах, паслося їхніх іміджмейкерів, політологів, спічрайтерів та багато якої іншої швалі. Редактори-режисери-продюсери. Видавці. Усі вони паслися та й пасуться тут, у нас, на нас заробляючи, та й нас повчаючи, як же нам, сірим, треба жити.
Йде війна, як би її не називали. Мова теж зараз є зброєю. Цей горезвісний закон про квоти- усі розуміють- зброя оборони, а не наступу. Це засіб навіть не зупинити, а пригальмувати русифікацію. Що б там не валували шовіністи: "Запрєтітє Пушкіна!"- а заїдьте на Петрівку, на книжковий ринок, та подивіться: скільки російських книжок припадає на одну українську. Покрутіть приймач, послухайте ФМ: скільки там радіостанцій, що родом з Росії? Скільки йде за день серіалів та фільмів з гарними, трохи втомленими та мудрими й людяними російськими суперменами в військовій чи поліційній формі? Отож.
Росія вже дуже давно використовує мову та мас-медіа як зброю. Наступальну, агресивну зброю "русского міра". А наші народні, пробачте, депутани, вирішили, що не треба нам, українцям, своя музика, радіо, газети та книги. Головне, не робити різких рухів. А то ще Вовочка розсердиться.
Повертаючись до початку. Дай Боже мені помилитися, але скажу, опираючись на гіркий історичний досвід. Ось, уявімо, приїхали до нас гарні люди з Росії. І мови нашої не треба їм вчити: і так їх тут розуміють. А не скажуть вони через 10 років: "Миадіннарод"? Чи не скажуть їхні діти через 20 років: "Мибратья! Ми старшиє, а вас австрійскій гєнштаб придумал. І ми всєгда здєсь жили"? Бо мова наша ще за 20 років зійде на пси.
І, наостанок, звернуся до депутатів правлячого блоку: БПП, що вирішили завалити закон про квоти, підмінивши його облудним 3822-1. Панове! Ось тепер, після провалу закону 3822, розкажіть, які ви патріоти, що тільки ввести 30-відсоткову квоту для українського продукту на радіо, як Росія піде у наступ. Розкажіть, що ваш проект закону ще кращий та теж гарненько захищає Україну. Розкажіть. Купіть оселедця й розкажіть йому: він повірить.
