Воєнщина знову розвела журналістів та правозахисників на вимоги щось видалити з інтернету чи взагалі примусово блокувати доступ до сайту.
 
Низка розкручених медіа-персон за підтримки омбудсмена Валерії Лутковської зажадали крові посіпак спецслужб, які насмілилися оприлюднити списки журналістів, акредитованих так званою Донецькою народною республікою.
 
Колеги, ви не праві.
 
Журналіст є публічною особою і не може обурюватися оприлюдненням своїх контактів.
 
Я вам більше скажу: захищати приватне життя має не його втаємничення, а терпимість до ненормальних, і такої терпимості ми маємо вимагати від себе та інших разом із розкриттям таємниць, що є нашою роботою – тільки на відміну від розвідок, ми маємо розкривати таємниці, щоб допомагати людям бути вільними, а не щоб маніпулювати людьми, оце як зараз маніпулюють вами.
 
За конкретні агресивні вчинки, що потягли тяжкі наслідки, винуватці мають відповідати перед конкретними постраждалими. Не закриттям сайтів, а розумною компенсацією доведених збитків.
 
Але головний принцип має бути безкомпромісним: будь-яка цензура неприйнятна!
 
Сьогодні закриють сайти порнографії, сепаратизму, розпалювання ненависті, піратських копій… А завтра під критерії цензури держава легко підведе незручні сайти соціальної критики! Цього не можна допустити.
 
Так, база даних ворогів цинічних бандер з провокаційною назвою “Миротворець” мені не подобається. Але я не вимагатиму закриття цього сайту навіть у тому разі, якщо на ньому опублікують мою фотографію голяка у позі пісяючого хлопчика.
 
Свобода слова мені дорожча за емоційний комфорт, який брехливо обіцяє держава, пропагуючи цензуру. Жодна держава не може вберегти людей від шоку розбитого серця. Доведено історією.
 
І ніяких благ цензура не дає, вона тільки захищає нечесні привілеї авторитетів (батьків, політиків, модераторів, знаменитостей…) в ущерб правам кожної людини знати правду і бути відвертою.
 
Чим більше неприємного потроху приховується, тим болючіше вдаряє по голові те, що завжди трапляється рано чи пізно: таємне стає явним.
 
Ми не діти, щоб затикати нам вуха і рот. Та й від дітей занадто багато прийнято приховувати, давно треба покласти кінець патерналістичним догмам батьківської тиранії та утвердити рівноправ’я людей всіх віків у кожній сім’ї.
 
Будь-яка цензура корумпує свободу слова і тому є аморальною.
 
Корупція – це втрата володіння собою, моральної цілісності, коли поступаються цінностями заради примх. Свобода слова – цінність, бажання спокою – примха.
 
Чому кажуть, що напівправда гірша за очевидну брехню? Бо напівправдою нас намагаються купити. Стверджують, що хочуть пощадити наші почуття, а насправді крадуть важливий досвід випробування почуттів, щоб ми залишалися вразливими до маніпуляцій почуттями. І найгірше – позбавляють нас свободи волі, свободи вибору. Чесний вибір неможливий без повного володіння інформацією та можливостей вільного обговорення.
 
Демократи, не бійтеся публічності. Не дайте завоювати публічний простір корупції і тиранії.
 
P.S. Це конкурсна стаття. Дискусія та лайки вітаються на сайті конкурсу "Стоп цензурі".