Верне від омарів і від суші…
Навіть м'ясо з вепра не смакує….
Приставуча думка крає душу,
що народ мій зараз голодує…
 
Дивлюся з віконця «поршкайену» -
серце розривається на клапті,
що плетуть багатії мерзенні
українському народу  лапті…
 
Зупинився на червоне світло…
Причалапав  інвалід убогий…
- Дайте, дядьку, гривеньку на їдло…
Дав аж дві, щоб не гнівити Бога…
 
Іду я, і сам себе питаю –
як же жити з бідністю такою?!
Без « версаче»,  чартерів,  «дубаїв»?!
Це ж насильство над самим собою!
 
А вони ж мої співгромадяни!..
Та немає в них мільйону  в сейфі…
І не сиплеться на кумпол манна…
І не роблять на Бермудах селфі!..
 
Знов червоний… Знов якийсь каліка
до моєї тачки шкандибає..
Дам, напевно, «бакса» чоловіку.
Може добрим словом пригадає.
 
Бачу, що охайний, та тверезий…
Раптом, як спіткнеться випадково,
і своїм залізним, бля, протезом
шкрябає машину мою нову!..
 
-Йоп жеж  твою мать, тупий бомжара!
Подивись – подряпина, і пляма!..
Ох і дав юродивому жару!
І руками бив, паскуду, і ногами….
…………………………………………………………
 
Від реальності не дітися нікуди.
Все ж є два народи в Україні
Перший – це багаті. Справжні люди.
Другий – бідні. То не люди – свині.