Баба Анця пробудилася рано од того, шо її кури зчинили страшний гвалт. Чи то вони Великдень начали празновати, а може й паски просили, не відомо. Айбо баба рішила піти й провірити…
За пару годин до того…
На горі коло села хлопці палили скати, як усе на Великдінь. Огинь горів файен, дим поднимався догори, погода бола файна і тепла. Йончі принюс файного домашнього вина, Полі купив два літру пива, но а Мішко рішив, докі го не відів няньо натягти мало (но як мало, літру) самогонки, що на Великдинь бола напарована.
Йсяк наші цімборове сиділи цілу нуч, рас начали з палінки, запивавуси її пивом, пак перейшли до вина, но не закусовал, як не як говіня. Усі ся вже усповідали і бо могли їсти паску, то не порзнилися. Но так малинько упили. А май малинько межи ними усіма упив Мішко, бо рано мав іти на моторі з няньом у вареш, та й нашо давати даішникам лишні зароботки.
Уже ся начало розвидньовати помалу, коли мішко си подумав, ош треба би му будити своїх задрімавших цімборовів та й домів іти. Подойшов до Полія, потормошив го, ай де тот як чіп та й одказує: «Мамко, мош я ще мало посплю?» Якось го Мішко ростормошив, пудняв на ноги та й припер до дерева. Процедуру повторив із Йонійом, аж обертаться, а Полі ізясь на земли і солодко спить.
Шо вам маву казати, сяк Мішко пуднимав, то єдного, то другого майже півгодини, і воду на них лляв і шо лем з ними не робив, доки мало ся не прочуняли. І пушли наші цімборове по направленню до села.
Полі жив по путьови, тому його хлопці провели до капури, побажали файно праздновати і пішли дале. Дойшовши до розвилки Мішко зазвідав Йонія, якого май розобрало і який дуже тяжко ішов спиравучись на цімбору:
- Тебе може провести домів?
- Ти што, Мішку, я туй усього через три капури. Шо ти думаш ош я домів не попаду? – у думках перевів собі мішко Йонійові слова, які були сказані на мові Алкостана. Не ставши спорити Він пішов собі домів, а Йончі пішов собі.
Чи то у Йонія навігатор дав збой, чи автопілот, а може він раховати мало забов, айбо мало ся промахнув, на єдну капуру. Село є село, нико капуру на ніч не замокать, но то такоє.
 
Баба Анця наділа халат згорі на галовку, вооружилася віником і уйшла на двір провірити, шо ся стало з її курьми, які уже не лем куткудахкали і шуміли, а й улітали пульов із курника. Прибігши од курникови, она увиділа злодія, який наполовину торчав із курника, шось непонитно бурмочучи. Анця бола не робкого десятка і з словами «Та ти ж марішку ти темну, і свято вас злодіїв не бере почала гамселити невідомого по плечах, ногах і всьому шо досігала віником.
 
Із показаній сільському участковому:
- Я з цімборами палили уночи скати. Дале мало нич не помнюМало помнб ош ішов ім із Мішком домів. Дале опять нич не помню. Дале мало помню ош хотів ім зайти у хижу, айбо шось дуже двирі ся змаціцькали. Дале опять не помню.  Дале помню ош кось на мене всяко гойкать і чиміся ня б’є по пличах. Усюди літавуть кури. Повний ми рот пір'я і я наполовину у курникови.
Як я попав до баби Анці у курник не знаву. Знаву ош ішов ім домів. Мене подставили.