Коли ми кажемо про капітал – уявляємо собі купу грошей, навколо яких вертиться життя. Ми заробляємо гроші, платимо за виживання і комфорт, хочемо заробляти більше і жити розкішно. Ми віримо у магію грошей, які начебто визначають нашу долю: у благословення благодійності, прокляття корупції, білу магію інвестицій та чорну магію монополій.
Капітал здається нам невидимою силою, яка править світом і нагороджує небагатьох обраних за розум, працю і подвиги. А коли вибір капіталу ощасливлює когось, на нашу думку, недостойного, миттєво знаходяться купа містиків, які починають доводити, що несповідимі путі капіталу. Що треба вміти програвати в чесній конкуренції. Що нагороджений капіталом є кращою людиною та заслуговує на повагу та авторитет, бо інші люди занадто дурні, ліниві, боягузливі, хворі. Що всі мають служити одному капіталу, в цьому суть монополії, найкращої форми капіталізму. Нам корисно, коли всі купують у нас, і вам має бути корисно, бо у нас товар найкращий. Ми купили все і продаємо все. Що не купуємо, то шкідливе. Що не продаємо, то вам не треба. Доведено наукою.
Звісно, лишається питання: якщо капітал такий всемогутній, чому ж він не ощасливив усіх людей? І на це питання є відповідь: люди грішні, не хочуть бути щасливими. Є у їх природі така штука, через яку вони постійно завдають збитків капіталу – свобода волі. Якщо б всі люди добровільно служили капіталу, життя було б раєм. Але люди такі неслухняні – прям біда. Крадуть. Обманюють. Ниють про рабство замість знати своє місце, виконувати обов’язки, сумлінно оплачувати рахунки і платити податки. Лізуть на високооплачувану роботу без високооплаченої освіти. Не продаються по ринкових цінах і занадто високо оцінюють себе.
Що робити, зітхають монополісти, доводиться примушувати людей служити капіталу заради їхнього ж блага. Методи примусу відомі: кнут і пряник, покарання та обмеження, лестощі та обіцянки. Платон та Арістотель додали до цього нехитрого арсеналу державу і закон. Платон вчив, що нема свободи, люди мають працювати на «ідеальну державу», яка забезпечить їх усім необхідним, і був проданий містечковим тираном у рабство. Викупивши Платона з рабства, Арістотель пояснив другу, що він не правий. Є свобода і є закон: за свободу треба платити. Законослухняні люди не багаті і не бідні, але вільні, вони благополучний середній клас. А держава у них охороняє закон, і правлять нею найкращі представники середнього класу – аристократія. Тільки ж не плутайте найкращих з найбагатшими, бо буде тиранія олігархів. І з найпопулярнішими не плутайте, бо буде тиранія демагогів. Таке панство не з середнього класу і закон не поважає. Дасте їм владу і миттю будете продані у рабство, попереджав Арістотель.
Облагороджений думками великих філософів, культ капіталу поширювався століттями: кнутом і пряником, купляючи владу, примушуючи працювати на себе і людей, і закони природи. Цей культ нині має численні храми, де священні каси переповнені купюрами та монетами, в ритуальних сейфах лежать цінні папери та дорогоцінні метали, а на серверах з фінансовою інформацією зберігаються таємниці влади і добробуту.
Як і в кожному культі, поклоніння перед зовнішніми атрибутами магії грошей приховує суть культу, знавці якої вільні від фанатичних забобонів. Суть полягає в тому, що капітал – це основа, заощадження, що приносить користь. Вигадане нащадками давніх купців, що здобули ступені докторів теології у середньовічних університетах, намолене меркантилістами та фізіократами, перевірене в інфляційних, акціонерних, податково-митних боях, возведене Смітом в ранг фундаментальної цінності, викрите і прокляте Марксом як причина вічної війни роботодавця з робітником – поняття капіталу, по суті, відповідає поняттю культури або традиції.
Нашим спільним багатством, капіталом нації є мова та народна мудрість, звичаї, звички, релігії, мораль, філософія, право, література, мистецтво, музика, психологія, наука і технології. Все це та багато іншого – справжній капітал, яким капіталісти користуються для показування вражаючих фокусів, відволікаючи нашу увагу маніпуляціями з грошима, як ілюзіоніст різкими рухами приховує витягування голубів з рукава.
Капіталом є те, що ми успадкували, що бережемо і примножуємо, заради чого живемо. Знання – капітал, зв’язки – капітал, час – це гроші, договір дорожчий за гроші. А людський розум, чесне слово, сумління, творчість і любов дорожче за все, це джерела нашої свободи.
Свобода – вища форма капіталу. Невідчужуваний капітал, що неможливо забрати, і він є у кожної людини, а не тільки у обраної меншості. Питання в тому, чи примножиться цей капітал або його плоди будуть вкрадені тими, хто не цінує свободу та зловживає нею. Так і повертаємося до спору філософів про вибір між задоволеним рабством і відповідальною свободою.
При капіталізації свободи кожна людина накопичує можливості, вільно діючи та збагачуючись наслідками: приємними як нагородою, неприємними як корисним досвідом. При капіталізації монополії все наше «багатство» – «нормальність», прикутість до землі та вузького кола близьких людей, однаковість зі всіма іншими людьми, однакові інтереси та проблеми, однакові захоплення та розчарування, однакові страхи та заборони, однакові пристрасті та невгамовні потреби. Та й це багатство нам не належить, бо воно приручає нас, прив’язує, підгодовує, пригнічує, відчужує, робить людей одержимими монополією. Зловживаючи свободою, своєю і нашою, монополісти роблять нас залежними, корумпують нас, маніпулюють нами, формують з нас свій рабський капітал. Свобода, як Бог, робить людину господарем собі; монополія, наче сатана, купує душу брехливими обіцянками дати все, що хочеш. Монополії корумпують людей, щоб маніпулювати нами.
Корупція – це нехтування цінностями заради примх. Перший, але не єдиний приклад – коли жадібність перемагає чесність. Будь-яка власність може бути зруйнована, узалежнена і знищена корупцією, що особливо добре видно на прикладі переродження держав як спільної власності людей, довіреної в управління правителям, на тиранію правителів, що піддаються спокусі вкрасти спільне добро, монополізувати на свою користь загальнодоступні блага. Але корупціонер – не тільки можновладець, який експлуатує народ, бажаючи жити легко і розкішно. Коли я піддаюся бажанню брати силою все, що хочеться, я корумпований насильством. Коли я не хочу жити своїм умом, хай ламає голову еліта, а я задовольнюся об'їдками зі столу, розташованого на вершині фараонської гробниці свободи, "піраміди Маслоу" – це корупція, розбещеність невіглаством та безвідповідальністю. Перекладаючи всю відповідальність на багатих та озброєних людей, разом з головним болем ви позбуваєтесь людських прав і свобод.
Чиновник бере хабар, бо він придушив свободу людей і тиранія його годує. Замислимося: чи не так само чинять багато банків, благодійників та грантодавців? Вони вирішили, чого потребують люди, а чого не потребують, і хто на що заслуговує. Кредит у них отримає тільки лояльний, той, хто погоджується з жорстко відведеним місцем на сходинках піраміди Маслоу. При цьому вони обмежують можливість кожної людини розвиватися, досягати більшого чесною працею, а не набиранням кредитів. Бо вони забезпечують занадто високим кредитом лояльних посіпак, лоялістський консервативний бізнес, який примушує платити за свободу так багато, що без кредиту або благодійної допомоги просто неможливо вижити. Захисник рівності, егалітарності, прав людини, зокрема – трудових прав, гідної оплати праці – кредит не отримає, бо він підриває владу банків. Тільки сумлінний раб "роботодавців", найманий працівник з мінімумом власної гідності та дуже скромними, "нормальними" потребами отримає кредит. Це не інвестиції в людину, це диявольська спроба купити душу людини та обмежити розвиток людини, свободу людини.
В кредитну кабалу потрапляють не тільки окремі люди, але й організації, цілі спільноти, галузі, професії, країни, регіони, народи. Глобальний корупційний капітал легко чіпляє на гачок тиранічні правлячі класи як "моральних авторитетів", котрі під прикриттям війни за ідеали для збереження власної влади і привілеїв догматичною стандартизацією гальмують розвиток різних сфер життя та технологій, так і "геополітиків"-неофеодалів, які вважають, що вся територія, економіка і культура "націй" разом з кожною людиною належить саме їм, "еліті". Тільки ними зі всією їх войовничою гординею теж маніпулюють, смикаючи за ниточки потреб, ті, хто дає кредити.
Монополістичний капітал захищає та відтворює антилюдяний світ тиранії корумпованих зверхньою розкішшю "еліт" над приниженою і часто злиденною більшістю "населення", корумпованого простотою несамостійного життя, примітивними потребами і нездатністю їх задовольняти самотужки, залежністю від "працевлаштування", "розваг", "сім’ї", "держави", "церкви", "громадянського суспільства", "благодійності", "засобів масової інформації", "освіти", "грошей" і, звичайно, від "воєн" – на міфі про насильство як універсальний спосіб вирішення всіх проблем, як і на міфі про священність сліпої любові, як і на міфі про всемогутнє суспільство, що створило людину, щоб людина жертовно служила йому, і на низці інших забобонів тримається міфологізований світ корупційного капіталу. В цьому світі нема місця новим ідеям, тому що в ньому люди не довіряють один одному, довіряють лише кредитній голці банків, які вколюють кожному одурманюючий наркотик кредитування.
І все-таки жодна монополія не вічна. Вічна тільки спокуса бути монополістом, не думаючи про завтрашній болючий крах. Скільки фінансових пірамід розвалилося, а люди йдуть в нові фінансові піраміди. Скільки валют обезцінилося, а люди продають себе в рабство за інфлюючі зарплати. В скількох війнах мільйони фанатиків монополій поплатилися головою за сліпу любов до "своїх" та сліпу ненависть до "чужих", а нові ідеї ділити людство на своїх та чужих знову знаходять мільйони прихильників, які не розуміють, що з кожним актом ненависті частка їх серця вмирає і наближає смертельне пекло. Найкращий спосіб убезпечитися від цієї спокуси – повернути почуття азарту проти самого ж азарту, погратися в монополію, не ставлячи на кон нічого цінного, і побачити наслідки. Навчитися на власному досвіді, що монополії до добра не доведуть. Капіталовкладення власної свободи у монополію – прямий шлях до самогубства. Смерть позбавила награбованого капіталу чимало геніальних полководців та спокусників. Влада смертна, свобода не вмирає.
Може, так і має бути? Життя шкідливе для здоров’я? Не думаю. Ніхто не змушує нас некритично приймати судження чергового войовничого "героя", що кличе жертовно завойовувати "істинні цінності" замість самостійного розважливого визначення для себе власних цінностей. Чому ми будуємо свої відносини з людьми за усталеними схемами, ігноруючи давно відомі ризики, а не створюємо нові форми відносин для нового життя? Міркуючи над цим, розуміємо, що нас вже не засліплює сила грошей та страх опинитися наодинці з собою. Ми розуміємо, що є альтернатива монополістичному капіталу, що корумпує нас, примушує поступатися людськими правами заради привілеїв безчесної еліти. Адже у нас є егалітарний капітал досвіду самостійності, що передавався вільними людьми з покоління в покоління і легко прослідковується за монополістичними ширмами пануючих виснажливих ідеологій.
Ламаного гроша варта мить втіхи зверхністю монополістичної влади, за яку весь час воюють монополісти, зневажаючи свободу. Натомість постійне відчуття свободи та творчий пошук нових свобод переростає у спільне багатство, спільний досвід людства. Свобода людства – культурний, цивілізаційний капітал, темпи росту якого не такі вражаючі, як темпи росту монополій, однак в силу екзистенційної невідчужуваності свободи цей капітал ніколи не зазнавав корупції і ніколи не збанкрутує. Тому капіталізація свободи є найкращим капіталовкладенням. Фантазувати ефективніше, ніж заперечувати. Узгоджувати ефективніше, ніж протиставляти. Творити ефективніше, ніж воювати.
Монополії завжди знецінюються, свобода завжди росте в ціні. Монети з гербами славнозвісних царств закопані в землю разом із їхніми жорстокими та войовничими правителями та непереможними військами, а чесне слово в усі часи було і залишається дорожчим за золото. Коли ми навчимося бути чесними і довіряти один одному, корупцію буде подолано. А основою для цієї довіри є визнання морального закону віри в найвищу цінність людини: бути вільними собі на користь і поважати свободу інших; вірити в себе, бути вірними собі, володіти собою!
