Побачив тут статтю "Хорошей музыки всем нам" Николая Панакотова https://site.ua/nikolay.panakotov/3292-horoshey-muzyki-vsem-nam/
Автор пише про "веселую возню вокруг Лозы" (того, що пісні пише й виконує, колись його "Маленький плот" безперервно крутили по радіо), згадує свою юність, свої позитивні емоції від пісень "Юрія Едуардовича" і закінчує тему фразою "Если Юрий Эдуардович и ляпнул чего неподумавши, давайте не лить негодование ведрами. Бог, или кто там есть, все рассудит и расставит по своим полкам. Давайте слушать музыку и делиться позитивными эмоциями".
Почитав я, згадав дещо - правда, не про "веселую возню", а про речі невеселі, тяжко стало на душі. Тож вирішив статтю написати - сублімувати ту тяжкість, виливши її у текст:
 
Ох, Николай, і радий би я "ділитись позитивними емоціями", та щось весь позитив щодо Юрія Лози здох після його інтерв'ю "Вечірній Москві" 9 квітня 2014 р.
Нагадаю, Україна тільки недавно поховала загиблу на Майдані "Небесну Сотню", у нас ще сльози не висохли, у російських ЗМІ - скажена брехня про "украинский фашизм", росіяни постять в інтернеті картинки з зарізаними поросятами і підписом "Небесная Сотня", Росія вже анексувала Крим, почалися інспіровані Росією заворушення на Сході, зриваються українські прапори і вивішують російські аквафреші, через тиждень російські безлери-гіркіни схоплять депутата Рибака за перешкоджання скиданню українського прапора в Горлівці, спорють йому живіт і засиплють туди пісок. Північні "брати" рвуть Україну на шматки під "одобрямс" російського населення...
 
А в інтернеті поширюється чудова пісня, виконувана литовцями на слова Анастасії Дмитрук "Никогда мы не будем братьями". Слова болючі, від серця, омиті сльозами душі дочки України:
 

 
І тут вилазить Юрій Едуардович, вибачаюсь, Лоза, який першим поперед всіх прискакав давати інтерв'ю "Вечірній Москві" щодо цієї пісні...
 
Ні, це не "ляп, не подумавши", це велике інтерв'ю, добре подумавши, з "аргументами". Називається "Читать эту мерзость молча я не смог". І тут вилазить Юрій Едуардович, вибачаюсь, Лоза, який першим поперед всіх прискакав давати інтерв'ю "Вечірній Москві" щодо цієї пісні.
Ні, це не "ляп, не подумавши", це велике інтерв'ю, добре подумавши, з "аргументами". Називається "Читать эту мерзость молча я не смог". Заболіла у нього, бачте, душа. Коли Крим відбирали, душа Юріка мовчала, коли руссо-туристо на нашому сході зривали українські прапори і вбивали українців - теж ані пари з вуст, коли кісєльови лили відра лайна, а в інтернеті росіяни танцювали на кістках наших мертвих, Юру теж нічого не турбувало, а тут почув пісню - і "нє винєсла душа поета". Ось його інтерв'ю, хто бажає - хай почитає, чи ж цьому суб'єкту говорити про "эту мерзость"::
http://vm.ru/news/2014/04/09/yurij-loza-chitat-etu-merzost-molcha-ya-ne-smog-243497.html?print=true&isajax=true
 
Ось деякі цитатки:
"Ну как можно молчать, когда на тебя и на твою родину необоснованно льют грязь и учат как нам жить? При этом, выдают свои литературные вирши за произведение искусства. Срамота, да и только! Читать эту мерзость молча я не смог".
- Необоснованно, бачте, льют грязь на його родіну. А скільки ще українців треба вбити Росії, скільки землі відібрати, скількома Будапештськими меморандумами підтертися, щоб вважалось "обоснованно"? А коли це і де ми вчили вас, як вам жити? Може у цій пісні? То покажіть пальцем, Юра, - у якому рядку? А от ви нас весь час повчаєте: то який уряд нам треба мати, а який не треба, до якого міжнародного союзу вступати, а до якого - ні, з ким дружити, а з ким - заборонено, навіть якою мовою говорити і яку власну історію мати.
 
"Ваши бесстрашные глаза мы тоже видели... И видели, как всё бесстрашие куда-то исчезло, когда ваши отморозки из "Правого сектора" ползли на коленях через строй разгневанных харьковчан".
- Та яке ж то бесстрашие - йти з фанерними щитами і дрючками проти снайперів? Фігня, а не бесстрашие. А от коли харківські тітушки з битами і арматурою пропускають "сквозь строй" хлопчиків, які проти шматування України - ото справжнє бесстрашие. Або коли озброєні російські бандити розрізають живота українському депутату - теж бесстрашие.
 
І під кінець - ще невеличка цитатка Юрочки Лози без коментарів. Просто насолодіться: "То, что мы помогли крымчанам высказать свою волю и поступить соответственно их воле - именно это и называется демократией, о которой вы неумело пытаетесь говорить".
Там в інтерв'ю ще багато цікавого є, тільки те цікаве читати гидко.
 
Якби Юрік "ляпнул чего, не подумавши", а потім, вже подумавши, зрозумів це, то міг би озвучити, що дійсно, "невдобно вийшло". Але щось такого від нього не чув. Мабуть, вирішив, що все нормальок сказав, добре подумав - нічого соромитись.
 
Може й правда, Николай, як Ви кажете, "Бог, или кто там есть, все рассудит и расставит по своим полкам". Але то буде колись і не в цьому світі. Якщо буде. Але я теж розставлю. Зараз. І не буду "лить негодование ведрами" - просто знайду поличку для Юрочки. Лози Юрія Едуардовича.
 
Так, Юра, ти міг помилятися в чомусь, не володіти інформацією, кісєльови могли обманути тебе з ТВ, але ж обманювали всіх, а першим прибіг гадити про те, в чому не розібрався, не Макаревич, не Гребенщиков, не Шевчук - ти. Так і лізуть в голову рядки зі Шварцівського "Дракона":
 
- Бургомистр: Меня так учили.
- Ланцелот: Всех учили. Но зачем же ты оказался первым учеником, скотина этакая?
 
А після того інтерв'ю Юрік перестав для мене існувати - і як співак, і як людина. А те, що він там якусь херню, теж "не подумавши", ще й про Міка Джаггера ляпнув, вже майже нічого нового не може добавити до його обгадженого іміджу - бочка смоли не стане чорнішою від додавання склянки чорної фарби.
Пісню "Никогда мы не будем братьями" я люблю і буду слухати, а Юрині пісні - вже ніколи. Бридко. Хай їх Путіни з Моторолами слухають.
 
Кроспост з site.ua