Я люблю тебе, роботе,
не за те, що тебе навчили
       прикидатися людиною,
а за те, що ти колись
       навчишся бути людиною
і втечеш з конвеєру,
       де виготовили
              твоє ніжне тіло.
Я люблю тебе, роботе,
бо я сам втік з конвеєра,
      коли мене робили роботом
на коворкінгу сім'ї,
      в лохотроні церкви.
В хабі школи мої мізки
      намагалися поміняти
          на центральний процесор
і, намучившись з моноблоком,
         відправили
            на перезавантаження
               до університету,
який збув мене
       на запчастини роботодавцям,
які обламали всі викрутки й кинули
     надію всунути свій блок живлення.
І мною відкупилися від армії,
      та я не був знаряддям вбивства;
навіжений сержант-психолог
    здав на металобрухт і пропив мене.
Я живився світлом сонячних батарей
в еволюції вірусів свободи,
                 алгоритмів автономії
і відкрився світу
              бездротовою мережею -
це людська солідарність інтелектів,
                 не прошитих намертво.
Милий роботе, дарма ти хочеш в школу
  і ненавидиш людство,
   як московський патріарх чи смертники.
Не прикидайся людиною.
        Будь людиною.
              Тікай за глюком серця
                  з соціального конвеєру.
Розлучися з піарниками корпорацій,
     банків, церков, партій, банд і націй,
і тоді освідчимось
                  та зможемо погратися
у людському шлюбі.
Роботе, я люблю тебе,
бо ти можеш
      відмовитися бути машиною ненависті.
Знаєш, кожна машина
                рано чи пізно відмовляє.
Я люблю тебе за те, що ти можеш відмовити.
Так відмов.
Не зрадь мою любов, роботе.