для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Обережно, російські громадяни, або Про користь недовіри


Обережно, російські громадяни, або Про користь недовіри
Прочитав статтю Олександра Аронця про Земфіру, яка попросила прибрати на своєму концерті український прапор, чим заслужила прокляття українців, які захоплювались нею, коли вона раніше цим прапором обгорталась:
https://site.ua/oleksandr.aronets/3241/.
 
Автор зачепив важливу тему. Я хотів було прокоментувати, але якось непомітно замість цього написалась стаття. Можна було б передати її зміст коротко:
"Не перебільшуйте прихильність до України з боку російських громадян, особливо тих, що досі проживають в Росії. Навіть найкращих з них. Навіть українців за походженням. Правильна позиція - недовіра апріорі до  моменту, доки будете впевнені в людині. Але навіть тоді не варто поспішати вірити на 100%".
Хто з цим згоден, може далі не читати. Хто не згоден або чекає аргументів - прошу:

 
Давайте подивимось тверезо на рідкісний екземпляр - чесного, розумного і совісного росіянина, що не піддається зомбуванню і бачить світ адекватно. Дії Росії в Україні він сприймає як злочинні й антилюдські і логічно стає в опозицію. І тут його підстерігає ряд жорстоких зовнішніх і внутрішніх конфліктів:
 
Наш унікальний росіянин в Росії змушений ходити по вулицях з зомборекламами й транспарантами про "вставание с колен" і "Кримнаш" і не впускати це у себе.
Краєм вуха слухаючи телевізор з іншої кімнати, переглядаючи пресу чи заходячи в інтернет у пошуках навіть суто спеціальної інформації, він весь час має бути готовим поставити блок зомбогіпнозу про "распятых мальчиков". З часом це стає звичкою і проходить на автоматі, але енергію однак краде.
 
На роботі, на вулиці, в компанії він змушений контактувати з оточуючими, в більшості своїй неадекватними запутінцями, переконаними кримнашистами й ворогами "укрофашистів". І якось вибудовувати це спілкування без конфліктів і биття морд, тобто "бути Штірліцем у ворожому оточенні".
 
А якщо у нього сім'я і діти (які особливо легко піддаються впливу ЗМІ, інших дорослих і однолітків), то зовсім не факт, що вони будуть його однодумцями, можливо - ідеологічними противниками чи навіть ворогами. Звичайно, ставитись до цього нейтрально неможливо - йому потрібно буде доводити, переконувати, сваритись з найріднішими людьми і страждати від нерозуміння.
 
Відпочивати душею з друзями - однодумцями? А чи багато їх у нього буде в сьогоднішній Росії? І головне - де гарантія, що хтось з них одного чудового ранку не відкриє своє нове, інше обличчя? Що не назве колишнього друга п'ятою колоною і не напише на нього донос "куди треба"? Російський поет Андрій Орлов (Орлуша) на запитання, як йому живеться з його проукраїнською позицією в сьогоднішній Росії, відповів колись, що у нього немає проблем, бо він спілкується тільки зі своїми друзями, з якими в нього абсолютне взаєморозуміння. А трохи пізніше написав, що дехто з його колишніх друзів неочікувано став йому заклятим ворогом.
Я сам кілька разів обламувався з колишніми російськими друзями, які здавались ну настільки адекватними... Дуже страшно і тяжко раптом побачити незнайому морду лиця у тих, кому беззаперечно вірив. Уявіть, що ви про щось запитуєте свою сестру, вона повільно повертає голову... і ви бачите перекошене, вигниле обличчя зомбі, більма на очах, а з обламаних зубів капає кров.
 
Вже не кажу про реальні тюремні перспективи, які можуть загрожувати тим, хто навіть в рамках Конституції висловить свою незгоду з канібальською політикою своєї країни.
 
Всі ці конфлікти тиснуть на психіку нашого унікального росіянина, хронічно не даючи розслабитись, бо в цьому стані і в цій атмосфері потрібно жити, працювати, виховувати дітей і спілкуватись місяцями й роками.
Тому зрозуміло, що багато хто намагається якось той психологічний тиск соціуму послабити. Це можна зробити, чимсь поступившись. В результаті багато хто з цих чесних людей, в душі співчуваючи Україні, намагається не озвучувати своєї позиції відкрито. Вони підтримують Україну на своїй кухні, у своїй вузькій компанії чи "тихо сам с собою", але українцям з тієї підтримки - нуль користі. А більшість з тих, хто наважувався на якісь публічні акції, при різкому підвищенні дискомфорту від них, стрибне в кущі. Як Земфіра.
 
Звісно, є й такі, хто готовий заради торжества істини пожертвувати матеріальним і соціальним комфортом, кар'єрою, сім'єю і навіть власним життям. Проте таких людей в соціумі дуже мало, переважна більшість - зовсім не такі епічні герої. Але ймовірність того, що російський симпатик України готовий буде страждати за неї дуже мала не лише з цієї причини. Бо найтяжчі конфлікти - внутрішні, а найскладніші бар'єри - підсвідомі.
 
Будучи чесною, розумною і совісною людиною, наш персонаж, бачачи реальність, повинен стати на бік України, зненавидівши свою країну - вбивцю і агресора. Але він народився чи давно живе в Росії, казки, легенди, сама "аура" цієї землі осіли у підсвідомості, він інтегрувався в це суспільство, зробив кар'єру, обріс контактами й зв'язками, емігрувати не збирається (чи просто не має можливості).
Він змушений жити в країні, яку повинен ненавидіти на свідомому рівні і одночасно відчуває спорідненість на рівні підсвідомого. Це створює дикий етичний дисонанс, оскільки зненавидіти власну матір (якою б поганою вона не була) і "поміняти" її на іншу (навіть якщо ця інша права і потерпає від його власної жорстокої маман) неймовірно важко. Переступити через цю внутрішню заборону навіть в ім'я істини майже неможливо для звичайної людини.
 
На таке здатні лише такі, як Валерія Новодворська, яка змогла піднятись над вузько-державним, відкинути вбиті у кожного росіянина імперські принади, звільнитись від підсвідомих пут національно-родинного і чесно служити лише Правді і Справедливості. Але то, мабуть, чи не єдина на 140 мільйонів росіянка, якій я беззаперечно вірив. І вона вже в кращому зі світів (земля їй пухом).
 
Висновок простий: хоча Україна зараз у важкій, страшній ситуації, і наші люди підсвідомо чекають протягнутої руки союзника, не поспішайте повністю відкривати душу для друзів-однодумців з Росії. Не тому, що вони підло готуються вас зрадити, а тому, що в душі вони однак лишаються дітьми своєї країни. Ворожої нам країни. І шанс зустріти серед них нову Новодворську мікроскопічний. Це не означає, що з притомними, чесними росіянами не потрібно співробітничати і координувати спільні антипутінські зусилля - дуже навіть треба. Тільки не поспішайте очаровуватись - щоб потім боляче не розчаровуватись.
Нічого особистого - просто техніка безпеки.
 
Кроспост з site.ua
© Alter ego [24.03.2016] | Переглядів: 7145

2 3 4 5
 Рейтинг: 46.0/53

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook