Засудження Савченко московітами - це не рядова подія сьогодення. Не маю права висловлювати ставлення до процесу  від імені співгромадян. А від себе, мовлю.
Вирок Надії - вирок мені, це москвіти вимагають для мене 23 роки.
За те,що хочу мовити українською.
За те,що змовчую, коли бачу злидні та знущання над українцями нинішніх "інтеграторів", та колишніх керманичів з бандитськими рилами.
За те, що Крим, вважаю окупованим кацапами.
За те, що вважаю - господарем української землі повинні бути українські селяни.
За те, що вважаю - свобода особистоті та її вільний вибір є понад усе, бо навіть Господь дав людині право вільного вибору.
Це судять Україну, це судять моїх рідних та друзів, це судять мої думки. До того часу, як Савченко буде в неволі, в неволі буде моя совість, в неволі буду й я сам.
Відверто кажучи, я не бачу веселкового сяйва на  українському  небі. Надія у полоні, не тільки у московському полоні, а й у полоні порошенків, тимошенків, ляшків, тягнибоків й іншого мотлоху на  тілі України. Надія у полоні, але віра не втрачена, а любов збережу.